Мартін Андерсен Нексе - Пасажири вільних місць

Мати не відповіла. Вона не хотіла давати понаду синові до таких розмов про батька, проте й лаяти його не могла.

І вони чекали далі.

Нарешті на вулиці почулася важка, непевна хода. Хтось ступав подеколи швидко, а подеколи зовсім спинявся. Мати й син дослухалися, затамувавши дух. Ось затупало біля хвіртки й стихло. Якусь хвилю ніщо не озивалося. Тоді глухо гупнуло, немов хто плечем навалився на хвіртку, далі важко впало додолу, і хвіртка відчинилася.

Шведова дружина схопилась і стала посеред світлиці, схилившись і безсило звісивши руки. Хлопець підібгав під себе ноги, обличчя йому скривилося, і весь він тремтів.

— Вийдіть, мамо! — крикнув він.

— Я боюся, — простогнала мати.

Хлопець кинувся до дверей, але в сінях спинивсь і вернувся назад, тремтячи ще дужче. Тоді мати зважилась, відчинила двері, і вони вдвох із хлопцем, тримаючись за руки, боязко рушили попід стіною. І аж як при світлі ліхтаря вгледіли знайому шапку й пальто, посміливішали й підійшли ближче. Швед лежав скорчений, уткнувшись головою в землю. Він ще ніколи не був такий п’яний. Дружина гидливо відвернулася від нього, а хлопець заплакав.

Вони затягли його за хвіртку, щоб її можна було зачинити, але далі не здужали. Виснажені, вони стояли під хатою і не знали, що їм робити:

На вулиці почулася хода, клацнула драбина.

— Мабуть, ліхтарник, — прошепотів хлопець. — Він нам допоможе!

Однак мати не захотіла соромитись перед чужими людьми й хутко зачинила хвіртку.

— Ні, хай краще лежить тут, свинюка! — сказала вона, аж тремтячи з гніву, не годна вже більше стримуватися.

Ліхтарник насвистував якусь пісеньку, прилаштовуючи драбину, тоді виліз на неї і загасив світло. А за хвірткою, припавши одне до одного в німому розпачі, стояли мати й син. Почувши, що ліхтарник пішов, хлопець почав плакати вголос.

— Мамо, таж він тут може вмерти! — скрикнув він.

Ті слова привели жінку до тями. Вона опанувала себе і схилилася над чоловіком. Удвох із хлопцем вони взяли його попід руки й повільно, ступінь по ступеневі, потягли до хати. Жінка натужувалася, аж їй в очах спалахували жовті кола. Нарешті вони дотягли Шведа до кухні, але зненацька їй стало млосно, голова пішла обертом. Довелося кинути п’яного тут-таки на підлозі. Спираючись на хлопця, жінка насилу добралася до ліжка.

Цілу ніч їй було дуже погано, а вдосвіта вона передчасно народила дитину, яка відразу ж померла. Покликано лікаря, і він заявив, що її життю теж загрожує небезпека.

Швед прокинувся на світанку й почув, що дружина стогне. Він уже прохмелився й швидко зрозумів, що сталося. Але не хотів зразу визнати свою провину. Звідки йому знати було, що вона підвередиться? Нехай би лишила його надворі! Та сумління вже збудилося й почало невблаганно звинувачувати його. І врешті Швед здався.

Він цілий день просидів удома, грів хворій воду й готував дітям їсти.

Від не знав, чим би їй ще прислужитися: кожен його порух був каяттям, благанням вибачити йому, хоч Швед не прохопився за свою провину й словом. Він попросив сусідку наглядати за хатою і за дружиною, а сам раненько вставав, запарював каву, йшов до каменярні, пильно працював там і вчасно вертався додому. Жінчине ліжко він переніс донизу, щоб їй нагорі не було нудно самій, радився з сусідкою та дітьми про всілякі хатні справи, дбав, аби вдома нічого не бракувало, і сам наглядав за всім.

Увечері Швед сідав на жінчине ліжко, брав її бліду руку в свою і говорив із нею про дітей та про господарство, розповідав про смішні випадки в каменярні. Навіть узяв трохи грошей у рахунок платні й купив пляшку вишнівки, щоб дружина трохи підсилилась.

Усе це давало втіху йому самому, і на думку, що найгірше, найстрашніше минулося, він відчував таку полегкість, наче видужував після тяжкої хвороби. Тепер він з усім упорався. Кінець горілці, кінець лотереї. Дякувати богу, що він позбувся триклятого квитка. Може, то сам господь допоміг його спекатися? Видно, господь таки хотів його навернути на праведний шлях, тому й піддавав такій суворій пробі. Швед був щасливий, вдоволений собою і своїм життям.

Дружина Шведова почала трохи вставати; обличчя в неї було бліде, але радісне, тільки надвечір, коли мав повернутися з роботи чоловік, воно щоразу мінилося. Як і перше, вона чекала того повернення боязко й напружено, не годна спекатися думки, що Швед знову почне пити. Однак минув тиждень, тоді другий, а Швед не пив і дома був такий самий ласкавий та уважний.

Напровесні дружина, хоч іще й квола, знову взялася до господарства. І ось раптом до неї з’явився урядник з пошти й заявив, що її чоловік виграв у лотерею чотири тисячі крон.

Та радісна звістка так схвилювала бідолашну жінку, що вона замалим не впала. їй аж не вірилося: життя в них почало йти на лад, а тут іще й таке щастя! Вона не забувала господа, як їй було тяжко, не забула й тепер і подякувала йому в душі за його безмежну ласку.

Та скоро вона заметушилася, причепурила найстаршого хлопця и веліла йому бігти до каменярні сказати батькові про виграш. А сама тим часом, упоєна щастям і вдячністю, заходилася прибирати в хаті й одягати дітей.

Хлопець біг цілу дорогу, стрибаючи пагорбами, як козеня.

Каменярі обступили його; надійшов і Швед, що саме закладав вибухівку в скелю.

— Твій квиток виграв! — гукали йому приятелі. — Ти поклав Юганові Свенсенові в кишеню чотири тисячі крон! Ото прогавив, га? Дорого обійшлися тобі карти!

Приятелі, регочучи, обступили Шведа.

Він нічого не сказав, круто повернувся й пішов до свого діла.

За хвилю почулося знайоме «пильнуй!», а зразу по тому гучний вибух. Угору, немов з водограю, злетіли уламки скелі й каміння, і робітники поспішилися під захисток.

Коли все вляглося, вони подалися туди, де працював Швед. Скелю розірвало, а разом з нею і