Надія Біла - Крута компанія

Ні, фізику вчу.

Мілка розказувала, як їм там цифрові слайди показують, відео з ютубу. У нього в школі нічого такого не водилося. Він згадує кабінет фізики. Бачить себе за партою, ворсинки на чорній тканині брюк, сторінку підручника з портретом якогось Вата (Джеймса) чи Ома (Георга) над рядками їхніх біографій. Дивно, як він досі пам’ятає їхні смішні лялькові перуки й хустки на шиях, заправлені в жилетний комір. Знов пише:

Виходь, посидимо надворі.

І відразу отримує відповідь:

Спробую, за півгодини.

Діма, щиро кажучи, офігів. Він просто ляпнув не подумавши. Як вона проскочить повз родаків? З балкона стрибне чи що? У нього шалено калатає серце. Він поспішає.

Вони сидять на лавці під акацією, у темряві. Та хіба на міських вулицях буває по-справжньому темно? Міла в картатій сорочці, у куртці з капюшоном і в зелених широченних штанях. Чорні конверси витерті майже до дірок. Дімка бачить її крізь одяг: її тіло просвічує через тканину сорочки, крізь кишені потворних штанів.

Це йому не подобається. Його приваблюють інші дівчата. Наприклад, Світланка завжди на підборах, по вихідних — у сукнях. У неї нігті — гладкі виноградини, акуратно нафарбовані. Мілчині нігті стрижені, у плямах синього лаку. Або чорного. Чи ось ці штани. Ну це ж піпець! У таких механіки ремонтують тачки.

А ще Міла лізе йому в душу: «Усе життя збираєшся провести між рядами з їжею?»

І йому хочеться відшити її якомога жорсткіше, але він мимрить щось дурне, точніше всю правду, що з математикою в нього були лади, а з фізикою так взагалі — не придратися. Але якось не склалося — блату не було, а він же ж не вундеркінд, щоб нахабно пертися на бюджет.

— Та й коли мені вчитися, працювати треба, — він підтягує коліно до підборіддя.

Його такі теми до сказу доводять.

— А на заочне? — питає Міла, ще й з викликом, наче вона все про життя знає.

— А ти вже вирішила куди? — питає він.

— Змінюєш тему? — вона штовхає його в плече. Він не втримується й трохи не падає. От блін!

— Вибач! — хихотить Мілка. — Не знала, що тебе одним пальцем можна вкласти.

Він дивиться на неї і думає, що був би первісною людиною — вже б розтрощив їй череп. Вона облізлими синіми кігтиками лізе йому крізь ребра і впивається в серце, місить його як тісто. І хихотить.

Але жінок кривдити не можна.

У нього в грудях закипає гнів. Будь-яку малолітку він би давно поставив на місце. А цю не може. Сидить, язик запхав у дупу і чекає невідомо чого.

Приперся! Посеред ночі. Добре хоч батьки лягли рано, і ти тихенько вислизнула на вулицю. Думала про те, як круто зависнути вночі, поржати — рідко так щастить. Романтика! І нікого нема: ні подружок, ні друзів. Можна розслабитися.

А він колючий як їжак, тягнув і тягнув свої цигарки, і теми спливали якісь глобальні, про долю людства. І раптом тобі так стало його шкода. Особливо після того, як ти невдало його штовхнула і він мало не звалився.

Нібито Дімка впав у прірву. І от він звідти виє, а врятувати його неможливо. Тільки стояти нагорі, на краєчку, і фальшиво пропонувати жменю цукерок, щоб солодшою здавалася безвихідь.

Ти й не витримала. Почала йому зачитувати правила життя. Сам напросився. Як можна не знати елементарних речей: хочеш — вчися по інтернету, там і роботу шукай до душі. Головне — не тупи і складай плани на майбутнє. Адже він навіть не пробував вступати до універу. Навіть не пробував!

А Дімка так розсердився, аж почорнів від власної злості. Ти швиденько звалила додому. На фіга тобі це треба. Ще батьки застукають, що пішла вночі з дому.

Хоч би вина приніс або пива. А то вручив тиждень тому шоколадку й пачку майонезу, які напевно списав у якийсь хитрий спосіб, і думає: все, досить.

До дня народження ти всі ці дурниці, звичайно, забуваєш. Мірка з Кариною допомагають готувати тисячу бутербродів. Батьки пішли ще об одинадцятій ранку, залишили три пляшки шампанського.

Мама хотіла дві, але тато наполіг. Сказав, що гості будуть повнолітні й хлопці теж. Так навіщо їх підштовхувати до походу в магазин за алкоголем. Які ж батьки бувають наївні, просто вражає. Вони про свою молодість геть забули. Три пляшки шампуню на п’ятнадцять чоловік. У шістнадцять років!

Прийшли подружки, Паша й Олег, Стахевич, Олекса Малюк і ще пара однокласників. Дімка прийшов з дівчиною. Це ж треба!

Зрозуміло, що Світлана у вашій тусі — не в тему, але поводиться вона нормально. Одягнена, щоправда, як мамина подружка Лисенко, — у червону спідницю з поясом мало не на грудях і чорну сорочку. Але