Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

Жорж Коньо, «Дотації на конфесійне виховання», «Думка», № 3, квітень-травень-червень 1945

1

Професор Жуйрук[16] кілька хвилин дивився на вітрину, неспроможний відвести погляд від яскравого відблиску, який розсіяно кидала опалова лампочка на поліровану деревину дванадцятило-патевого ґвинта. Сповнене радості, професорове серце бісилося й так вистрибувало, що грудина торкалася вісімнадцятої пари тимчасових брахіальних нервів. Жуйрук відчинив двері. У крамниці приємно пахло свіжорозпиляним деревом. По кутках лежали маленькі шматки бальзи, тсуги, гемлоку й гікорі всіх можливих форм і цін. У вітринах було виставлено кулькові підшипники, літальні механізми й безіменні кулясті предмети, які торговець називав колесами, бо ті мали маленьку дірку посередині.

— Добрий день, пане професоре, — сказав торговець.

Він добре знав Жуйрука.

— Добрі новини, пане Крюк, — повідомив Жуйрук. — Я щойно вбив трьох клієнтів і тепер знову матиму час працювати.

— Непересічно! — сказав Крюк. — Треба ловити мить.

— Медицина, — сказав професор, — це непоганий спосіб розважитися, але не до порівняння з авіамоделюванням.

— Не кажіть такого, — попросив Крюк. — Я розпочав займатися медициною два дні тому, й мені сподобалося.

— О, ви ще повернетеся до авіамоделювання! — сказав Жуйрук. — А ви бачили новий італійський моторчик?

— Ні, — відповів пан Крюк. — Який він?

— Жахливий! — відказав Жуйрук. — Можна було б пожуйручитися.

— Ха-ха-ха! — розсміявся пан Крюк. — Ви ще той жартівник, професоре.

— Так, але запалення все одно не працює, — сказав професор.

Очі в Крюка видовжилися, через що повіки опустилися. Він поклав руки на прилавок долонями вниз і нахилився до професора.

— Невже? — переривчасто запитав він.

— Так і є...

Жуйрук говорив чітко, м’яко й солодко, що виключало неможливість сказаного.

— Ви його бачили на власні очі?

— Він у мене вдома, і він працює.

— А звідки він у вас?

— Мій італійський кореспондент Альфредо Жабес[17] надіслав.

— Ви мені його покажете? — запитав Крюк.

Надія пробігла траншеями його грушоподібних щік.

— Подивимося, — сказав Жуйрук.

Він провів пальцями між коміром сорочки кольору жовтцю і своєю циліндрично-конічною шиєю.

— Мені потрібна фурнітура.

— Прошу, — зголосився Крюк. — Беріть усе, що хочете. Платити не треба, але ходімо до вас якомога скоріше.

— Згода, — сказав Жуйрук.

Він набрав повітря в легені й кинувся вглибину крамниці, наспівуючи військовий марш. Крюк спостерігав за ним. Він би погодився спостерігати навіть, як той виносить увесь вміст крамниці.

2

— Нечувано!.. — сказав Крюк.

Мотор щойно зупинився. Жуйрук смикав штифт і повернув ґвинт, щоб знову його запустити. З третього разу той завівся так несподівано, що професор не встиг забрати руку. Стогнучи, він застрибав на одній нозі. Крюк став на його місце й зайнявся мотором. Той завівся з півоберта. У маленьку пляшечку з паливом через клапан заходили пухирці повітря, наче слиз равлика. Через два отвори для вихлопів тихо струменіло мастило.

Ґвинт видихав відпрацьовані гази на Жуйрука, що знову підійшов до мотора. Він спробував повернути руків’я поршня, щоб відрегулювати тиск, натомість обпік собі пальці. Професор затряс рукою й засунув пальці до рота.

— От дідько! — вилаявся він.

На щастя, через пальці складно було розібрати його слова. Крюк заворожено стежив за рухами ґвинта, через це його очні яблука оберталися в орбітах. Відцентрова сила відкидала кришталики назовні, тому він бачив лише внутрішню поверхню своїх повік. Тож він припинив. Масивний стіл, до якого було прикручено маленьку алюмінієву коробку, вібрував і трусив усю кімнату.

— Працює!.. — заволав Крюк.

Він відійшов від стола й схопив Жуйрука за руки. Вони стали танцювати по колу, поки блакитний димок заповзав углиб кімнати.

Заставши їх прямісінько посеред небезпечного стрибка, телефонний дзвінок продемонстрував схильність створювати пронизливий звук, що нагадував свист медузи. Захоплений у польоті, Жуйрук впав на спину, а Крюк влетів головою вниз у зелений горщик з великою академічною пальмою.

Жуйрук підвівся перший і кинувся відповідати на дзвінок. Крюк здійснював маневри, щоб вибратися з землі. Врешті-решт він підвівся з горщиком на голові, тягнучи за стовбур пальми, який сплутав з власною шиєю. Він збагнув свою помилку, коли вся земля висипалася йому на спину.

Жуйрук повернувся розлючений. Він крикнув Крюкові вимкнути мотор, бо той пекельно шумів. Крюк підійшов, закрив штифт, і мотор зупинився, видавши звук сухого й злого поцілунку з засмоктом.

— Я йду, — сказав Жуйрук. — Мене вимагає хворий.

— Один з ваших клієнтів?

— Ні, але все одно мушу йти,

— Це нестерпно, — сказав Крюк.

— Можете лишитися його заводити, — сказав Жуйрук.

— О, гаразд, у такому разі йдіть собі, — відгукнувся Крюк.

— А ви хитрий, — сказав Жуйрук. — Вам же все одно.

— Цілком.

Крюк нахилився над блискучим циліндром, трохи відкрутив штифта й пересунувся, щоб запустити мотор. Той увімкнувся, коли Жуйрук виходив з кімнати. Крюк змістив реґулятор тиску: з розлюченим риком ґвинт відірвав стола від землі. Конструкція розпласталася об протилежну стіну. На гуркіт повернувся Жуйрук. Побачивши, що діється, він впав на коліна й перехрестився. Крюк уже молився.

3

Служниця Корнеліуса Онта провела професора Жуйрука в кімнату пораненого. Щоб якось себе зайняти, той плів жакардовий мотив Поля Клоделя[18], який взяв з номера «Католицька думка й спресований пілігрим».

— Вітаю! — сказав Жуйрук. — Ви мене потурбували.

— Справді? — сказав Корнеліус. — Мені шкода.

— Помітно. Вам погано?

— У мене стегно розбито на п’ять шматків.

— Хто вас лікував?

— Лікар Халепинськ. Тепер вже все добре.

— У такому разі навіщо ви мене покликали?

— Хотів вам дещо запропонувати, — сказав Корнеліус.

— А чи не пішли б ви куди подалі! — вигукнув Жуйрук.

— Добре, — відповів Корнеліус. — Ну то я пішов.

Він спробував підвестися, але щойно поставив ногу на підлогу, його стегно знову зламалося. Він відразу знепритомнів. Жуйрук схопив телефон і викликав швидку, щоб транспортувати хворого в його лікарню.

4

— Кожного ранку коліть йому евіпан, — сказав Жуйрук. — Не хочу, щоб він прокидався, коли я приходжу в лікарню. Він уже мені в печінках сидить зі своїми...

Він затнувся. Інтерн уважно на нього дивився.

— У будь-якому разі це вас не стосується, — сказав Жуйрук. — Як його стегно?

— Йому вживили ґвинти, — відповів інтерн. —