Тіна Волф - Сім поцілунків до кохання, Тіна Волф

Андрій усміхнувся.

– Саме так. Біля годинника Святого Марка, як символ того, що навіть загубившись, ми все одно знаходимо шлях одне до одного.

Він обережно підняв її руку і ніжно поцілував її долоню. Потім, обвівши поглядом навколишній карнавальний вир, промовив:

– Але, можливо, не прямо тут, серед цього галасу? Як щодо затишного містка, який я бачив неподалік? З нього відкривається чудовий вид на Гранд-канал.

Марія кивнула, відчуваючи, як на її обличчі з'являється усмішка.

– Звучить чудово.

І вони, тримаючись за руки, попрямували крізь натовп, залишаючи позаду гамірну площу Сан-Марко, у напрямку тихих венеціанських каналів, де їх чекав другий поцілунок у їхній незвичайній подорожі до справжнього кохання.

Вони знайшли невеликий кам'яний місток, ледь помітний у плетиві вузьких каналів, подалі від гамірної площі Сан-Марко. З нього відкривався чарівний вид на спокійні води Гранд-каналу, де повільно пропливали гондоли, залишаючи за собою ледь помітні хвилі. Вечірнє сонце фарбувало будівлі навколо у теплі золотаві відтінки, створюючи інтимну та майже казкову атмосферу.

Андрій обернувся до Марії, обережно знявши свою маску. Їхні погляди зустрілися у м'якому світлі заходу сонця. У повітрі відчувалася легка напруга, змішана з хвилюванням.

– Венеція... – тихо промовив Андрій, ніби смакуючи це слово. – Вона така ж чарівна, як я її собі уявляв.

Марія кивнула, не відводячи від нього очей. Її серце билося трохи швидше, ніж зазвичай. Паризький поцілунок був легким, майже випадковим. Цей момент здавався зовсім іншим, більш значущим. Тиша навколо наповнювалася лише плескотом води об кам'яні береги та далеким гомоном міста.

Андрій зробив крок назустріч, і Марія відчула, як її власні ноги ніби приросли до бруківки. Він підняв руку і ніжно торкнувся її щоки. Його дотик був теплим і лагідним.

– Ти знаєш, Маріє... – його голос звучав трохи хрипло, – я починаю думати, що ця наша дивна угода... можливо, це не така вже й божевільна ідея.

Марія затамувала подих. Її власні думки плуталися. Вона відчувала його близькість, тепло його тіла, і щось усередині неї відгукувалося на це відчуття. Це вже не була просто цікавість чи вдячність за компанію. З'являлося щось нове, невідоме, але водночас приємне і хвилююче.

Андрій нахилився ближче, і Марія заплющила очі, чекаючи. Її губи злегка затремтіли. Вона відчула його подих на своєму обличчі, а потім – ніжний дотик його губ до її власних.

Цей поцілунок був іншим, ніж у Парижі. Він був більш усвідомленим, більш глибоким. У ньому відчувалася несмілива ніжність, легке запитання та ледь вловима надія. Час на мить зупинився. Марія відчувала лише тепло його губ, легкий дотик його руки до її обличчя та тихе биття власного серця.

Коли їхні губи нарешті роз'єдналися, Марія розплющила очі. Вона побачила у погляді Андрія щось нове – зацікавленість, тепло, можливо, навіть легку розгубленість, яка віддзеркалювала її власні почуття.

У цей момент Марію переповнювало дивне відчуття. Тривога, яка мучила її на площі, відступила, поступившись місцем тихій радості та здивуванню. Вона відчувала, як між ними виникає щось нове, щось, що важко було назвати словами. Це було щось схоже на несміливий паросток почуття, який почав пробиватися крізь товщу їхньої спільної історії та дивної угоди.

Вона все ще не могла з упевненістю сказати, чи це справжнє кохання. Але цей другий поцілунок у чарівній Венеції залишив у її душі набагато глибший слід, ніж перший у романтичному Парижі. Він розбудив у ній нові надії та нові запитання, змушуючи з нетерпінням чекати на наступний поцілунок у їхній незвичайній подорожі. У цей момент Марія відчувала лише одне – що між нею та Андрієм починає відбуватися щось важливе, щось, що може змінити їхні життя назавжди.

Ілюстрації створені за допомогою ШІ