Ханна Кір - За моїм щитом, Ханна Кір

Розділ 4

Калеб

Тієї ночі мені не спалося.

Не знаю, в чому причина: чи то в потоншеному просторі, заповненому тінями через десятки переходів, побудованих цієї ночі, чи то через загальну тривожність на фоні весілля племінника. Не виключено, що обидві ці причини не дають мені нормально поспати. Магія тіней погано впливає на мене з дитинства. Голова починає боліти, в очах темнішає, сон не йде. Рішення короля про одруження свого онука — і по сумісності мого племінника, —  в прикордонні стало для мене ще тим гемо… ще тою проблемою.

Звісно, він обрав для цього мій укріпрайон — бо я можу захистити Каріма. Звісно, наша ділянка, якщо вірити розвідданим, не має загрози різкої ескалації з Тероном. Але до ворога звідси — рукою подати і сотні аристократів в військовому таборі точно викличуть питання у теронійських шпигунів.

В кінці кінців, я військовий, а не розпорядник весіль. Тому коли наказ короля прийшов, зайнявся тим, що знаю найкраще — забезпечив безпеку, насварив пару солдат, що тинялись без діла в наряді та сів за планування подальшої роботи, намагаючись ігнорувати наближення свята.

Я встав з твердого матрацу і потер перенісся: скоро світає і я вже все одно не засну.

Мій намет стояв неподалік від пункту управління: в разі тривоги я маю бути в швидкому доступі. Тому щойно встав, облив лице і волосся холодною водою і пішов в сторону штабу.

Ранкова прохолода ніжно лоскотала шкіру. Небо пофарбувалось в рожевий. Камʼяні дороги між солдатськими наметами тягнулись аж за горизонт — наш корпус налічував більше десяти тисяч солдатів. Легіони тягнулись вздовж цілого кордону, не пропускаючи навіть тінь ворога на територію Ельдану.

Я рухався до полігону — там можна було вволю помахати мечем та привести думки до якогось імпровізованого порядку. Але на півдороги між наметом та полігоном, зупинився. Серце почало шалено калатати, а волосся, здавалось, стало дибки.

Що відбувається?

Я струсив руки, намагаючись розслабитись.

— Чортові порталісти. І так не спиться, а тут ще й весь табір Тінями забитий, —  рухався далі і нарікав я на тіньові переходи.

Я погано переносив всі ці магічні штуки. А від переходів взагалі нудило і періодично хотілось виплюнути легені. Моя б воля — тільки б на конях пересувався.

Варто було про це подумати, на горизонті зʼявився кінь з вершницею. Гості продовжували прибувати на вечірній ритуал, тому загалом чийсь приїзд був не дивним. Дивною була дівчина: в чоловічому вбранні, верхи на коні та зі зброєю.

Вона з Аркану Щитів.

Я зупинився біля штабного намету та з-за кута дивився, як вона спішується. Чомусь, ця звична картина привернула мою увагу. 

Що ж, будемо відверті: я давно не бачив жінок. А гарних жінок — тим більше.

В її рухах відчувалась граційність дикої кішки — така, яку ніколи не отримати чоловіку. Натреновані мʼязи не створювали відчуття масивності, а навпаки — робили її силует витонченим та струнким. Вона не була подібна до однієї з аристократок — тоненьких та гарних, але нездатних постояти за себе.

Вона приїхала захищати якусь високородну леді, яка, майже гарантовано, перейде сюди тіньовим переходом ближче до церемонії. Звісно, а дівчину змусили їхати верхи.

Я хотів було вийти зі свого сховку, але незнайомка витягнулась, простягла руки вгору та позіхнула. Мов зачарований, я дивився на цю абсолютно звичайну та побутову сцену. Потім вона розвернулась та погладила чорного коня по шиї. Коротке темне волосся було зібрано в дві коси і трохи розтріпалось в дорозі.

Що ж, здається я почав краще розуміти своїх братів, які вважають за обовʼязок хоча б раз затягти в ліжко дівчину з Аркану Щитів. Вони дійсно викликають у сильних чоловіків бажання завойовувати.

Щоб втекти від власних думок, розвернувся від дівчини і побрів в сторону полігону обхідним шляхом. Тільки б тренування допомогло…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍