Юний - Вірна чи Вільна , Юний

Вадим посадив мене на ліжко й опустився на коліна біля моїх ніг. Він цілував мою руку та заглядав у вічі.

- Соню, я не міг без тебе, без нас... Я кохав тебе, але не хотів завдавати страждань...

- А зараз?

- Кохаю...

Я не знала, як далі... У серці розквітали почуття до Вадима, пробивалися крізь каміння ненависті. Я намагалася позбутися їх, але все марно... У думках з'являвся образ Богдана, зустріч із яким перевернула все з ніг на голову.  Хлопець помітив мою бентежність і віддалився.

- Якщо це невзаємно, то я розумію... Не буду тиснути. Просто знай, що ти мені не байдужа.

- Ти також важлива людина для мене, - я посміхнулася, щоб якось розрадити парубка.

Потім ще довго тонула у його обіймах, але Вадим нагадав про плани на сьогодні. Тож уже через кілька годин ми насолоджувалися святковою атмосферою у ресторані. Хлопець намагався зробити цей вечір найкращим, щоб я нарешті відволіклася від воєнної дійсності. Та і сам Вадим уже відвик від цивільного життя. Він часто здригався через різкі звуки, інколи його турбував головний біль, проте я старалася завжди бути поруч, не відпускала руку хлопця ні на мить.

День плавно котився до завершення. Ми з Вадимом крокували вулицею та щиро сміялися із його жартів. Нічні ліхтарі подекуди зовсім не освітлювали шлях, мабуть, навмисно приховували нас від зайвих очей. Були тільки ми... І сніг... І остання ніч у цьому місті...