Юрій Гурін - Закоханий з Едемії, Юрій Гурін

Історія запаху

Інколи, сприйнявши якусь ідею за істину, довгий час віриш у неї, не піддаючи жодним сумнівам, і це може тягнутися роками. Мирослав почав пригадувати, чому він вирішив, що саме по запаху він зможе найточніше визначити та ідентифікувати свою близьку людину. Звідки взагалі ця ідея взялася в нього в голові?

Роздуми повернули в його бурну юність. Він згадав її — ту саму, вона в усіх одна і та ж, перша, справжня, втрачена і незабутня. Ця дівчина з’явилася нізвідки, ще в Криму під час відпочинку, а потім довгі телефонні розмови та переписка. Вона — в Харкові, він — у Києві. Він вступив до університету й перший найскладніший рік пройшов у постійному спілкуванні з нею. Першою не витримала вона і влітку наступного року приїхала в Київ. Дев’ять днів, дев’ять незабутніх днів. Кожна хвилина із цих дев’яти днів варта року життя, це й було саме життя, таке, яким воно і має бути насправді. Життя, яке протирічить логіці та різним канонам. Вона приїхала перша, вона справжня, не штучна, вона жива.

З першої хвилини, зустрівши її на центральному залізничному вокзалі Києва, у нього на обличчі з’явилася усмішка. Вона не сходила з обличчя всі дев’ять незабутніх днів. З перших хвилин їх зустрічі було зрозуміло, що разом вони створили геть іншу реальність. На них оберталися майже всі, пройти й не звернути на них увагу — було нереально. Це стало першим маркером вірної людини поруч.

А потім почалися різні безумства, притаманні сімнадцятирічним підліткам — вечірки, пригоди, клуби, розваги і кохання. Кохання будь-де, не звертаючи увагу на сторонніх, — у парках, транспорті, за містом і в місті, і в той момент нізвідки з’явився він — той запах.

Одного разу вони сиділи в парку, обнявшись і вдивляючись одне одному у вічі. Вони дивилися, не відводячи очей, ніби хотіли запам’ятати цей момент і одне одного якнайкраще. І тоді, саме в той момент, Мирослав уперше відчув цей запах, запах справжнього щастя і кохання. Відтоді він чомусь і повірив, що справжнє кохання пахне саме так.

Дев’ять днів промайнули й уже на залізничному вокзалі, клянучись одне одному у вічному коханні, вона було зробила крок на сходинку вагона, як несподівано заридала, ніби щось відчувши. У той момент просто так несподівано поїхати в інше місто було абсолютно нормальним і звичним явищем. Мирослав, не вагаючись, поїхав із нею до Харкова. Вони спали на одному місці у вагоні, допоки не звільнилося місце поруч.

Харків подарував ще один незабутній день. Вони гуляли містом, його затишними вуличками та зеленими парками та скверами й непомітно підійшли до місцевого зоопарку. Мирослав, купуючи білети, хотів було пожартувати й запитав касирку:

— А у вас у зоопарку макаки є?

З будки висунулася молода жіночка, зовні дуже схожа на приматів, просто сама форма обличчя в неї була така. Але вона виявилася з почуттям гумору і, не розгубившись, видала:

— Так, звісно є, і я — перша!

Вони всі разом довго сміялися. А взагалі, окрім неймовірного гумору, Харків запам’ятався запахами липи. Мирослав його потім так і став називати — липовим містом, у сенсі не штучним, а містом із запахом липи.

Вона нарешті заспокоїлась і ввечері, маючи недостатньо грошей, але якось умовивши провідницю, Мирослав повернувся до Києва.

Перші часи без неї були на відчуття, ніби в тебе забрали половину тебе. Усмішка зникла так же миттєво, як і з’явилася, а на наступний день був запланований головний іспит літньої сесії. Голова була забита іншими думками та емоціями, тому готуватися до нього не було ні бажання, ні часу. Прикро буде отримати погану оцінку, тим більше, що всі попередні екзамени він здав на добре та відмінно.

Ввечері Мирослав дістав конспект і навмання прочитав три різні питання. Наступного дня під час екзамену він дістав білет і спершу не повірив своїм очам, у тому білеті були саме ці три питання. Хоча він точно пам’ятав, що всі вони були в різних білетах.

У ті часи юності відбувалося багато дивних речей. Але менше з тим, він пригадав, що саме з тією дівчиною пов’язане його переконання, що кохання пахне саме так. Потім вона якось швидко і несподівано переїхала того літа з батьками на навчання до Америки й щось ніби обірвалось. І він шукав, шукав усюди, шукав довго, шукав їй заміну, але нічого подібного навіть близько не було. Той запах, запах справжнього кохання запах справжнього щастя та життя ніде не з’являвся.

І знову вечірки, різні подруги, вони змінювалися, але все було не те. Пройшло тринадцять років з їхньої зустрічі й жодного разу він не чув цього запаху. Жодного разу до вчорашнього дня. Дивовижний день 23 липня та незвична поїздка. Тринадцять років жодного разу навіть приблизно такого запаху не було, а вчора за день двічі, це щось нереальне, щось фантастичне. Здається, сама доля вирішила розрахуватися з ним за ці пусті тринадцять марних років пошуку та очікування.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍