Йоганн Вольфганг Ґете - Фауст. Трагедія

(виступає, коли туман розійшовся, з-за печі в одязі мандрованого схоласта)

Що тут за шум? Чим можу вам служити?

Ф а у с т

Так ось хто в пуделі сидів!

Мандрований схоласт[25]! Оце так насмішив!

М е ф і с т о ф е л ь

Вітаю вас, великовчений муже!

Од ваших чарів впрів я дуже.

Ф а у с т

Як звешся ти?

М е ф і с т о ф е л ь

                      Як дивно запит цей

Від того чуть, хто зневажає слово

Й, не звикши мислить поверхово,

Зглибляє дійсну суть речей.

Ф а у с т

Таких, як ти, відома суть —

Аж світиться крізь пóкрив назви;

Пізнаєтесь усюди враз ви,

Коли «лихими» вас «спокусниками» звуть.

Ну, добре, хто ж ти є?

М е ф і с т о ф е л ь

                               Я — тої сили часть,

Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.

Ф а у с т

Це загадка! Розгадку ж хто подасть?

М е ф і с т о ф е л ь

Я — заперечення усьóго!

Бо всяка річ, що постає,

Кінець кінцем нічим стає,

І жодна річ буття не гідна.

А все, що ви звете гріхом,

Чи згубою, чи просто злом, —

Ото моя стихія рідна.

Ф а у с т

Ти кажеш, що ти — часть, а сам з'явивсь цілком.

М е ф і с т о ф е л ь

Мені чужа зарозумілість.

Це ж тільки ви з своїм дурним світкóм

Себе вважаєте за цілість.

Я ж — часть од часті лиш, що перше всім була,

Частинка тої тьми, що світло привела,

Те світло гордеє, що хочеться йому

З одвічних володінь прогнати матір-тьму.

Та це йому не вдасться — шкода сил,

Воно навік приковане до тіл:

Од тіл тече, в тілах лише прекрасне,

Тілами лиш спиняється в ході,

А пропадуть [у виданні Фоліо 2003 р. — «згинуть»] ті тіла — тоді

Й воно разóм з тілами згасне.

Ф а у с т

А, ось до чого ти згодивсь!

Велике знищить — неспромога,

Так ти з маленьким заходивсь.

М е ф і с т о ф е л ь

Та й тут непевна перемога!

Цей світ, оце нікчемне Щось,

Проти Ніщо мов затялось;

На всякі способи я брався,

А все удачі не діждався:

Проти пожеж, потопів, бур

Земля стоїть собі, як мур!

Людське й звірине кодло теж набридло:

Як можна так поводитися підло?

Вже я їх бив, губив — і знов,

Дивись, шумує свіжа кров.

І скрізь таке, хоч бийся в груди —

В землі, в воді, в повітрі, — всюди

Мільйони родяться життів,

В теплі і в холоді, в сирому і в сухому…

Остався б я, напевне, ні при чому,

Коли б огонь служить не захотів.

Ф а у с т

На всеблагу творящу силу,

Підступний, ниций, хижий біс,

Ти руку смертно-зледенілу

Даремно, грузячи [у виданні Фоліо 2003 р. — «грозячи»], підніс.

До чогось іншого б узявся,

Потворний дух, поріддя тьми!

М е ф і с т о ф е л ь

Та я вже й сам був поривався;

Про це ще поговорим ми.

А зараз можна мені вийти?

Ф а у с т

Чому ж не можна? Ну й чудний ти!

Тепер уже знайомі ми:

Заходь до мене, як захочеш,

Вікном — вікном, дверми — дверми,

Та й через комин ти проскочиш.

М е ф і с т о ф е л ь

Ну, [у виданні Фоліо 2003 р. — «Та»] так-то так! А звідси вийти як?

Завадою постане під ногами

Біля порога тайний знак.

Ф а у с т

А! Ти злякався пентаграми[26],

Що має силу над чортами?

Пекельнику, як ти сюди пробравсь?

І як це дух такий попавсь?

М е ф і с т о ф е л ь

А придивись до неї пильно, —

Вона накреслена нещільно:

Не вийшов трохи крайній кут.

Ф а у с т

Випадок добре постарався!

Так ти тепер в неволі тут?

Оце не ждав, не сподівався!

М е ф і с т о ф е л ь

Коли сюди я вскочив псом,

Я не помітив знаку того, —

А [у виданні Фоліо 2003 р. — «І»] чорту вийти вже незмога.

Ф а у с т

А чом не вилізти вікном?

М е ф і с т о ф е л ь

Та звичка в нас така вже здавна повелась:

Чортам і привидам скрізь вхід без перепони,

Але кудою вліз, тудою і вилазь.

Ф а у с т

То в пеклі теж свої закони?

Чудова річ! То з вами можна й пакт

Надійний підписати, безумовно?

М е ф і с т о ф е л ь

Як хто формальний укладе контракт,

Обіцяне завжди одержить спóвна.

Колись питання це складне

Ми обговорим неодмінно.

Ну, а тепер пусти мене,

Прошу тебе, прошу уклінно.

Ф а у с т

Та ще хвилиночку пожди,

Скажи мені хорошу казку!

М е ф і с т о ф е л ь

Та це ми встигнемо завжди.

Пусти мене, зроби цю ласку!

Ф а у с т

Чи я шукав тебе, скажи?

Ти ж сам попавсь мені на щастя.

Хто чорта вловить, то держи,

Хтозна, чи ще коли впіймати вдасться.

М е ф і с т о ф е л ь

Гаразд, на все я пристаю,

Як хочеш, я лишусь з тобою,

Але дозволь фантазію твою

Потішити мого мистецтва грою.