Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

– Тепер ти точно вже готова до справжнього дорослого життя. Я буду дарувати тобі шалене задоволення щоночі. Чи може бажаєш аби якийсь мужлан зробив тобі це першим?

Я здогадалася про що вона торочить та розуміла, що викрутитись не вийде, адже сама припхалася сюди. А ще згадала тих «мужланів» у метро і впевнено відповіла:

– Ти маєш рацію, Софіє! Якщо вже доля повеліла, щоб ти мене всьому навчила, тоді знайди банан чи огірочок і пручатися не буду.

А вона як почула про банан, так розсміялася, що спинитись не могла:

– Моя маленька втіха - неповторна! Та ні, банан нам буде на десерт. Я маю дещо цікавіше...

Вона, урочисто й загадково, сповзла з постелі та взялася за коробку. Щось начепила на себе й повернулася до мене обличчям. Від того вбрання у мене ледве серце не зупинилося. Поміж ніг у Софії з’явився той предмет, яким звичайно пісяють чоловіки. Він трішечки хитався та гордо задирався вгору. Річ була в складочках, а сам кінець – округлий і товстий...

– Софіє, що воно таке? – ковтнула я повітря. А наставниця мовчки взяла з коробки тюбик, помазала предмет якоюсь рідиною та обережно забралась мені між ніг. Вона ще перевірила вологу і задоволено кивнула:

– Хай Бог мене простить... Але ж ти правда вже готова. Прошу, Діаночко, не бійся. Бо жоден чоловік на світі не зробить це для тебе так любляче та обережно, як я тепер. Готова, котику? Розслабся...

Вона попестила округлістю мій клітор, а потім провела предметом вздовж мокрих губенят і обережно заштовхнула всередину до мене. Болю я не відчула через шок. А наставниця-коханка тихенько рухалася й милувалась моїм станом. Та поступово її жести ставали стрімкішими. Я відчувала річ вже глибоко в собі й боялася, що ненормальна забула про «любов і обережність», котрі обіцяла.

– Софіє, досить! Мені боляче... – збрехала я та шкодувала, що вибралась сюди й погодилася на насилля.

– Не може бути. Просто ти злякалась. А взагалі ти будеш супержінка! Я й сама боялася цієї миті, але при першому знайомстві відразу зрозуміла, що в мене буде неймовірна пара. Такої зірки у Софії ще зроду не було, – розпашіла вона від задоволення.

Я дійсно пригадала, як Навроцька поглинала мене хижим поглядом, коли приїхала роздивлятися будиночок Магди.

Та все-таки Софія наразі помилувала ученицю й припинила катування. Вона дістала річ та уважно роздивилась. На іграшці були присутні краплинки крові, але зовсім трохи. Ця пристрасна особа ніколи не кидала слів на вітер. Вона пообіцяла, що травмування буде незначне й обмазала забавку звичайним кровоспинним анестетиком, а я звалила все на шок.

– Ну, на сьогодні досить. Наразі відпочинь, моя прекрасна юна німфо, – танула від насолоди скоєного стара відьма.

Вночі я збігала помитися й побачила в вагіні ще краплі крові, що звернулись. Приречено зітхнула, адже розуміла, що Софія не спить. Лежить та чекає аби я повернула їй «борг».

– Я можу одягти ту штуку, якщо хочеш? – сказала, повернувшись до ліжка. А хвора розпусниця аж затремтіла:

– Ти хочеш солодощів для старенької Софії?

– Так! – однозначно вимовила я та приготувалася «виконати роботу», тільки б вона відчепилася. Це не виглядало гидко, адже мадам була така розпещена та ароматна, як парфумерний магазин. Її змучено голодний погляд викликав жалість. Я вбралася в «чоловічий інструмент» і знала, що працювати прийдеться довго. Ясно ж як білий день, що Навроцька дуже витривала.

Я вклала іграшку до неї всередину та робила байдужі рухи так, наче стирала пил чи мила підлогу... Але буквально через кілька хвилин Софія здивувала мене пронизливим криком й забилася в бурхливому екстазі. Я навіть злякалась за її душевний стан. Вона ж немолода та ще помре тут піді мною!

А бідолашна стогнала й молилася та освідчувалася мені в коханні дуже вишуканими словами. Але мій злий язик не зміг втриматися за зубами. Я жартома спитала:

– То як: хороша в тебе учениця?

– Найкраща і я кохатиму тебе довіку... Ніколи не була така щаслива! Маленька повелителько, ми завтра ж підемо до Грегора в ресторан і відзначимо божественне єднання. Тепер ми справжня пара!

Оце ти вляпалась, Діано! Сама Навроцька, під тобою в гріху зізналася, що ти таки «найкраща».

Розділ 9. Орендар