Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— Думаю скоро це буде ще більш грандіозне видовище. 

— Захаре, тобі не шкода тих хлопців? На них же живого місця не лишається.

— Хіба це мої проблеми? Вони приходять сюди по гроші. Це їхнє право, їхній вибір.

— Захаре Вікторовичу, — поряд, наче нізвідки зʼявився Євген.

— Що таке? — я трохи роздратовано буркнув.

— Прийшов Ігор. Ви викликали його

— Точно…— я дивився прямо перед собою.

— Ігор? Хто це? — здивувався Сергій.

— Мій ще один помічник, — я натягнув посмішку, — Євген вже сам не може впоратись з напливом завдань. Вибач, мушу йти, — я швидко поплескав Сергія по плечі і швидким кроком пішов всередину.

— Добрий день, — привітався чоловік, сидячи на диванчику в кутку зали.

— Привіт. Давно не бачились. Як життя? — я сів теж, розкинувши руки по спинці диванчика.

— Все добре. Чекаємо з дружиною в…тебе на вечерю.

— Я памʼятаю, — я підморгнув йому, — скоро прийду, не турбуйся.

— То ж…ви викликали мене?

— Так. Мені потрібні твої шпигунські вміння. Знайди собі ще когось. І ви будете слідкувати за цими людьми, — я витяг телефон і показав йому фото Терези та Остапа.

— Це щось секретне?

— Майже. Але про це справді не повинен знати ніхто.

— А…коли починати? — Ігор говорив дуже невпевнено і це мене бісило. Вже починав шкодувати, що взагалі взяв його до себе.

— Я скажу, коли. Ти повен слідкувати за ними, особливо, коли вони опиняються разом. І все фотографувати. Це дуже важливо, якщо у тебе все вийде, то я непогано заплачу тобі.

— Можеш на мене покластися, — врешті Ігор рішуче кивнув та я відпустив його. І не встиг я відкинутись на спинку свого крісла, як задзвонив телефон. І це була Діана.

— Що таке? — знервовано запитав сестру.

— Ти вдома? — вона відповіла спокійно.

— Ні. Чого тобі треба?

— Я дещо загубила. Ну, думаю, забула у тебе вдома…

— Не збираюсь нічого шукати, — я різко встав і підійшов до бару, щоб налити собі чогось міцного.

— Я і не прошу тебе про це. Бо це було б безрезультатно. Просто будь вдома, щоб я приїхала і ти впустив мене.

— Скільки ти ще будеш стирчати у моєму будинку!? — різко запитав я.

— Не хвилюйся. Я вже знайшла собі квартиру і скоро переїду. Тому й хочу знайти свою річ.

— Нарешті, — тихо буркнув, щоб вона не почула, — сьогодні ввечері буду. Я подзвоню тобі, — я вимкнув дзвінок і відкинув телефон на стіл, не відриваючи від нього погляду. 
Діана. Моя сестра. Як же вона дістала мене. Кожен раз, коли спілкуюсь з нею, мене аж вивертає. І кожного разу наше спілкування стає все гіршим і гіршим. Мені самому вже це набридло, але нічого не можу з собою вдіяти. Її очі, погляд, рухи і те, як вона говорить…все піднімає в мені неймовірну огиду. І я навіть не хочу цього приховувати. Та й вона наче вже давно змирилась з тим, що у нас більше ніколи не буде теплих стосунків. Хай би як вона не хотіла і не намагалась. Я вирішив вийти в зал, щоб трохи розвіятись та розгрузити голову. За кожним столом сиділо по декілька людей, які намагались виграти в рулетку чи покер. І звісно ж, це майже нікому не вдавалося, бо мої бармени були так сильно натреновані, що неймовірно швидко виконували всі замовлення. Тому в наших гостей не було часу на тверезі думки, вони просто навіть не мали часу на них. Тому й постійно програвали свої гроші, а я від цього лиш посміхався. Я пройшовся поглядом по залу і мою увагу зачепила неймовірна брюнетка, що сиділа за одним зі столів. Її тонка сукня дуже сильно облягала по великих грудях і я аж важко ковтнув від того, уявляючи, як же це гарно, коли б вона була без сукні. Підійшовши до бару, я замовив найкращий коктейль і взявши його в руку, впевненим кроком пішов до неї.

— Вітаю, — я посміхнувся і сів поряд з нею, — це вам просили передати. Смачного.

— Справді? — вона надула губи і я відчув імпульс, що пройшовся тілом, — він кого ж це?

— Просили не говорити. Не хвилюйтесь, це за рахунок закладу.

— Ну тоді добре, — вона хитро примружилась і взявши келих з коктейлем, зробила декілька ковтків.

— Щось не так? — спитав я, коли побачив на її обличчі розчарування.

— Надто солодкий. Я не люблю такі.

— А що ж ви тоді любите? — я загравав із нею, але бачив, що жінці це подобається.

— Я люблю, — вона нахилилась до мене ближче, щоб сказати тихіше, — коли чоловік знизу.

— М-м-м, — я зробив бровами хвильку, — у вас дуже…приємні бажання.

— А у вас…є таке в меню? — брюнетка зачаровуюче посміхнулась і поклала свою руку на мою.

— Для вас що завгодно, — я взяв її пальці у свої та залишив легенький поцілунок на долоні. 
Жінка знову заворожуюче посміхнулась і я зрозумів, що додому сьогодні, мабуть, точно не відправлюся.