Страшні оповідання на ніч - Гості на похоронах, Страшні оповідання на ніч

– Та до біса цих людей! – мої нерви починали потроху здавати, – Пістолет не вистрілив у потрібний момент! А все могло б закінчитися сьогодні ж, і злочинці понесли б заслужене покарання! У крайньому разі отримали б від них зізнання і викликали поліцію! Чортів запобіжник...

– Пістолетом ви б нічого не домоглися, – сказав детектив, – Я бачу всю ситуацію дещо під іншим кутом, і саме тому наполягаю, що пістолет у цьому випадку був корисний лише для самозахисту, а не для нападу.

– Я вже кілька тижнів намагаюся від вас про все дізнатися! Якби ви хоч трохи ділилися інформацією щодо розслідування, нерозсудливих дій з мого боку не було б – злобно відповів я, – Але я так і не вважаю свої дії такими.

Детектив витримав невелику паузу, після чого сказав:

– Я посвячую вас лише в те, що вам необхідно знати. А є теми, які не зовсім прийнятні для обговорення вголос із непідготовленими слухачами.

Для мене ця бісова фраза була останньою краплею. Хвиля злості, що охопила мене в той момент, витіснила весь біль, який я відчував до цього, і я буквально схопився з ліжка. Крапельниця при цьому впала на підлогу.

– Досить із мене! – закричав я, – Ось що я вам скажу – наше знайомство – це даремно втрачений час. Я завтра ж поїду у відділення поліції, і наполягатиму на вирішенні мого питання! Якщо потрібно буде – піду ще далі. Але я доб'юся справедливості! Тільки вже без вас! Ви можете бути вільні – ваших послуг ми більше не потребуємо!

Почувши це, Володимир Кирилович мовчки накинув піджак і капелюх, що висіли на вішалці за його спиною, кивком голови попрощався з сестрою і спішно вийшов на вулицю. За парканом пролунав звук заведеного мотора його автомобіля, який потім дедалі більше віддалявся від нашого будинку. Сестра від події здивовано дивилася на мене широко розкритими очима. Мої ноги підкосилися, і знесилений я звалився на ліжко, вкотре відключившись.

***

Я проспав залишок дня, знову і знову прокидаючись від лихоманки. Сестра всю ніч возилася зі мною, як з дитиною, періодично міняючи просочені потом подушки і ковдри, а також даючи мені різні ліки і таблетки. Завдяки її турботі на ранок я почувався набагато краще, коли як вона від безсонної ночі виглядала занадто виснаженою.

Поснідавши і приділивши увагу батькам, нарешті і вона зуміла дозволити собі відпочити. Тим часом я попрямував у Малу Солтанівку до Будинку культури, оскільки мій автомобіль все ще чекав на мене там. Звідти, як і планував, я попрямував до Борівського відділу поліції, де поспілкувався зі слідчим. На жаль, жодних суттєвих змін у нашій справі не відбулося, проте слідчий наполегливо запевняв, що вони не покладаючи рук продовжують пошуки винних.

Тепер, через уже стільки часу, я втратив колишню довірливість, а тому не мав віри жодному його слову. Між справою він поцікавився Володимиром Кириловичем, і щиро здивувався, коли почув у відповідь від мене, що той не впорався з поставленим завданням.

Вийшовши з відділення поліції, я вже серйозно розмірковував над пошуком зв'язків у прокуратурі серед знайомих своїх друзів, однак цим я вже займуся не сьогодні, а як повернуся назад у місто, днями. Сьогодні ж я мав намір відвідати могилу свого брата, щоб вшанувати його світлу пам'ять і вибачитися за все те, що він бачить, споглядаючи з небес за тим, що відбувається.

З настанням вечора я вирушив на цвинтар разом із сестрою. До мого повернення від слідчого Юля вже не спала, а щосили займалася господарством на задньому дворі. Поспати їй вдалося недовго, але однаково вигляд вона мала значно кращий за той, що був вранці. Тільки от після вчорашніх подій настрою в неї все ще не було, а почувши, що за весь цей час і в поліції не відбулося жодного просування, то й зовсім поникла. Я повідав їй про свої подальші плани, і начебто навіть зумів трохи втішити, хоч ніхто з нас не знав ще, що з цього вийде, і як ситуація, що склалася, піде далі. Але миритися з поточним станом справ ніхто з нас не хотів.

Поліція не повідомляла нас, що з місця злочину вони вже зняли огороджувальні стрічки, хоча нас у той момент це вже абсолютно не бентежило – я був готовий зірвати їх особисто, якби виявив їх.

Ми почали наводити лад на могилі брата: підмели розкидану землю, з'єднали докупи уламки надгробної плити, викорчували бур'ян і висадили свіжі квіти, які Юля зібрала вдень із невеликого саду на задньому дворі. Коли ж я відносив залишки розламаної труни на звалище, то дорогою спіймав на собі чимало зацікавлених поглядів від людей, які перебували на кладовищі. Після цього запалили лампаду біля надгробка і присіли, зі скорботою дивлячись на порожню яму, де мали бути могильний насип і труна з тілом Євгена. Я попросив у нього вибачення і в голос зачитав молитву.

Сонце потроху ховалося за горизонт і ставало помітно прохолодніше. Людей на цвинтарі вже практично не було, але ми продовжували сидіти з сестрою і добродушно розмовляти, згадуючи минулі часи, проведені з Євгеном.

– Він подарував мені цей браслет, – сказав я, вказуючи на браслет на забинтованій руці, – ще коли я тільки вступив на перший курс університету. Я тоді любив носити всілякі дрібнички, які підкреслювали мій стиль, але він хотів, щоб я носив щось достойне, а не якийсь там металевий непотріб. Він із чистого срібла. Така ж, за його словами, мене буде супроводжувати удача, якщо я буду його носити. І спочатку нічого хорошого в моєму житті не траплялося – на навчанні неуспішність, розбіжності в компанії друзів, якийсь пригнічений стан і багато-багато іншого. Він чомусь не працював, але я потім розгадав таємницю – я просто не вірив у це. Щойно мені стало зовсім погано, і я почав потребувати змін, я вирішив для себе повірити в те, що він принесе мені удачу. І може це здасться фантастичним, але це дійсно спрацювало. Віра в краще змінювала моє життя на очах – я змінив світогляд і виріс гідною людиною. Вірив я і в те, що нам допоможуть у розслідуванні. Але, тепер мені здається, що це була наївність, а не віра.