Міхал Шьмеляк - Вники, Міхал Шьмеляк

поклала підборіддя їй на плече. – Чудове закохане щеня.

Майя делікатно відштовхнула її.

– Косма? – запитала вона знову.

– Я хотів помолитися з вами за Рубенса, — сказав він, перехопивши погляд Марека. Молодий

священик стояв на колінах, його волосся було розкуйовджене, а руки були складені в молитві, зв’язані

чотками. Хлопець силкувався підвестися з колін, але костельний не дозволив, міцно схопив його за руку й

притиснув до землі.

– Не можна, — відповіла Майя.

– Чому?

– Ти не тутешній, — знову вставила Сільвія. – З Вникув.

Поліцейський озирнувся на всіх зібраних. Ніхто не посміхнувся, навіть Майя виглядала розгубленою.

132

– Косма, рятуй мене, мене тут хочуть вбити! – крикнув Марек, намагаючись підвестися, але

костельний знову посадив його з такою силою, що молодий священик втратив рівновагу і вдарився

обличчям об землю. Його руки, зв’язані чотками, не тримали рівновагу.

Ніхто не говорив, ніхто не заперечував, ніхто не сміявся. Хтось мав би крикнути: "Що цей тип тут

пиздить! Ми тут просто молимося!" Але цього ніхто не робив.

Навіть Майя.

– Тобі не варто було повертатися», — лише сказала вона, опускаючи очі.

– Ви і справді хочете його вбити? – запитав Косма, не вірячи в таку безглузду ситуацію.

Він зробив півкроку вперед, але відчув, як хтось хапає його за шию, рефлекторно зігнув ноги, щоб

перекинути нападника через плече, але це не допомогло, бо в ту ж мить він відчув, як його схопили кілька

рук. Він не міг поворухнутися, його здолали й змусили впасти на коліна. Він знову перехопив очі Марека, повні сліз. Його дуже хотіли вбити!

– Ти не повинен бути тут. – Цього разу заговорив парох. — Але ти повернувся.

– І що ви з цим зробите?

Старий священик глянув угору, небо майже почорніло, блискавки одна за одною спалахували по

склепінню, а грім уже перетворився на рівний гуркіт.

– Не знаю, – відповів парох. – Ми тут не для того, щоб мати справу з тобою, нам треба провести суд.

– Ви не в змозі судити, — сказав Косма.

– І знову прийду у славі судити живих і мертвих, – відповів парох.

– Христос! – вигукнув Косма. – Христос прийде у славі, а не ви.

– Але він тут. – Священик показав йому статую Ісуса, прикріплену до дерева. – Він був з нами

роками, століттями. Постать, яка прибула з самої Святої Землі, а потім дісталася до Вників.

– Легенди, – прокоментував Косма. Він подивився на Марека, який плакав. От і вся твердість, довбані ґвалтівники та дамські боксери були найбільшими слабаками, самі підвищувалися лише на

найслабших.

– Ми століттями дотримуємося науки Ісуса Христа, – продовжив парох. – Він говорив Пілатові, що

його влада від Бога, а висячі на хресті казав злочинцям, що це добра плата за їхні вчинки.

– Так ось чим ви займаєтеся у Вниках, так?

Косма вирішив не вступати в богословську суперечку зі старим парохом, на даний момент не було

сенсу обговорювати, чи підтримував Ісус Христос смертну кару. Тим більше, що переважна більшість

церковного вчення підтримувала погодження на кару смерті. Бог наказав таким чином карати

перелюбників, гомосексуалістів і будь-які інші відхилення від традиційної сексуальної норми, яка виникли

тисячі років тому в пустелі. Смерть чекала й тих, хто хулить Бога, а також, звичайно, вбивць і багатьох інших

нещасних, навіть жінок у чоловічому одязі. Дивно, що традиція, яка зародилася серед групи неписьменних

кочівників, зберіглася до наших днів і була сприйнята серйозно.

– Так, покаранням за гріхи, – підтвердив парох.

– Ви вбиваєте людей.

– Грішників, — твердо відповів парох.

– Так було завжди. – долучився до дискусії костельний. – Так робили наші батьки, діди та їхні діди.

Століттями.

– Кожному дана благодать удосконалення, — сказав старий священик спокійнішим голосом. –

Приходячи до Вників, грішник усвідомлює свої гріхи, а ми допомагаємо йому повернутися на вірний шлях, позначений Богом. Більшість людей користується таїнством покаяння і примирення. Тоді такий може

повернутися в лоно Церкви і продовжувати проповідувати Слово Боже. Більша радість буде на небі за

одного грішника, який покається, ніж за сотню, які не потребують покаяння.

– А якщо він не прийде до тями? – запитав Косма, хоча знав відповідь на це питання.

Парох ступив крок до Марека, що стояв на колінах.

– Отець Марек Лігоцький вчинив багато гріхів, чинив перелюб, брав силою те, чого не міг дістати

ласкою. Він вбивав ненароджених дітей. Це великі гріхи.

– Так, – перебив його Косма. – Він ґвалтував жінок, приховував це, допомагав їм робити аборти. Але

для цього є параграфи. У мене є докази цього, я можу заарештувати його тут і зараз, його