Міхал Шьмеляк - Вники, Міхал Шьмеляк

Він знову подивився вперед і побачив очі, що дивляться на нього, десятки очей тих, хто, як і він, довірив своє життя Христу.

  

Костюма не було. Що тоді сказала Сільвія? Його готували для особливих випадків, щоб у разі

потреби костельний міг швидко переодягнутися. Чи сталося це зараз? Мабуть так. Косма швидко побіг за

цвинтар, до руїн монастиря, але там нікого не зустрів. Крім того, чому він очікував, що процесія з Ісусом-мстителем на чолі вийшла з костелу й попрямувала до руїн монастиря? Нісенітниця. Тоді, може, вони пішли

до Диявольського дерева?

Раптом йому на ум спала думка, яка десь там калаталася — чи часом не Валясякова вчора сказала, що будуть молитися за Рубенса? У нагромадженні вражень, алкоголю, вогнів дискотеки та вечора, проведеного з Майєю, щось від нього збігло. Вони всі могли просто піти на місце його смерті і помолитися

там, чому б і ні? Це було єдине логічне пояснення.

І він попрямував до Диявольського дерева.

  

131

Парох Стефан Мацеєвський поглянув на отця Марека Лігоцького, який стояв перед ним на колінах.

Люди схильні до гріха, так воно і є, таким Бог створив світ. Він дав їм свободу волі робити добро і

зло, а також розум, щоб відрізняти одне від іншого. Він також заснував священство, щоб ті, хто заблукав, могли легше знайти дорогу у важкому світі. Священик мав бути на боці добра. Звичайно, як і будь-яка

людина, він може помилитися, але якщо хтось покаже йому дорогу назад, а він нею не скористається, то він

не має права бути священиком.

Знову у власних основах затремтіло небо, гуркіт грому був наче попередженням, що за мить над

землею пануватиме не людина, а стихія. Сильний вітер ворушив гіллям дубу.

Парох вдивлявся в Марека, грішного священика.

У грішника, який не прийняв дару покаяння.

Він повернув голову до Диявольського дерева і подивився в очі Христові.

  

Косма біг у гору через ліс, темніший, ніж минулої ночі. Не було місяця, щоб освітлювати шлях, лише

темрява, яку розривав взятий з костелу ліхтарик, що розгойдувався в ритмі бігу. Раз у раз блискавки

пролітали над пологом густого лісу, а за ними лунав важкий гуркіт грому. У всіх культурах атрибутом

найнебезпечніших богів були блискавки. Зевс, Тор, Перун, Баал, Юпітер - у кожній міфології були свої.

Дихання ставало важчим, точно потрібно було знову почати регулярно бігати. Ліс уже кінчався, Косма бачив, як дерева рідшали. Він вибіг на галявину і побачив кілька десятків людей, які стояли біля

Диявольського дерева. Мабуть, він був правий, вони молилися на місці смерті Рубенса.

Усі вони стояли перед дубом і склали руки в молитві. Обрамлені темними хвилястими хмарами, що

роздиралися потужними грозовими розрядами, вони виглядали як щось з коробки фільму жахів. Члени

стародавньої секти, які прийшли, щоб принести в жертву людину, щоб втамувати голод богів, щоб віддалити

їхній гнів. Вибрали могутнє дерево, коріння якого сягає глибоко в землю, а крона гладить небо – тут живуть

боги, злі внизу, добрі вгорі. Буквально два дні тому на цій гілці висів труп Рубенса, боги повинні бути

задоволені, але хіба їхній голод не вічний?

Косма вимкнув ліхтарик, відігнав свої фантазії й підійшов ближче. Якщо парох був тут, він повинен

запитати його, що сталося з Мареком. Дійшов до перших людей, тільки тепер його помітили.

Тут було багато людей, яких він бачив уперше, деякі з їхніх обличь він бачив на вчорашньому святі.

Тільки дорослі та молодь. Оберталися подальші люди, була Люцинка і дві старенькі парафіянки, пані Юзя та

Ігнація, стояли чоловіки з-під крамниці, серед них і Шрам, а також була Ядвіга Валясяк. Біля самого дерева

стояли наймолодші, серед них Сільвія, донька костельного, і... Майя. Що вона тут робила, говорили ж, що до

костелу не ходила? Що вони взагалі тут робили? За мить буря вдарить у повну силу, тільки ідіот стоятиме під

самотнім деревом, вони зможуть спокійно помолитися і в костелі.

Люди дивилися на Косму, здивовані не стільки його присутністю, скільки тим, що він повернувся, щоб помолитися разом з ними, але ж він був непроханим гостем, зловмисником. Вони розступилися, щоб

звільнити йому місце, у когось в руках були загорнуті на долонях чотки, у когось потерті молитовники. Біля

дерева стояв парох Стефан Мацеєвський у повному літургійному вбранні, а біля нього в стихарі поверх

костюма стояв костельний. Отець Марек Лігоцький також був тут, він стояв на колінах і дивився на прибиту

до дерева фігуру Ісуса Христа.

І плакав.

– Косма? – запитала Майя, хапаючи його за руку. - Що ти тут робиш?

– Я повернувся.

– Бачу, але для чого?

– Заради кохання, — вставила Сільвія, стоячи позаду неї. Вона обхопила руками талію