Міхал Шьмеляк - Вники, Міхал Шьмеляк

засудять.

– Система правосуддя є ненадійною, Косма, — сказала Майя. – Йому щось доведуть? Сумніваюся.

Ґвалтував дівчат, молодих, довірливих, дурних. Він закликав їх перервати вагітність, і сам допоміг їм це

зробити. Тобі відомо, хто його батько, йому й волосина з голови не впаде. Чи отримає він умовний термін? А

може татові гроші підуть куди треба, і свідків не знайдуть?

– Він не жаліє за свої гріхи, – втрутилася Сільвія, стоячи біля Майї. – Коли він побачив мене, то

одразу запропонував секс. Він навіть не підозрював, що я знаю про нього все. Він нахабно розігрував

скривдженого священика, брехав і обманював, аби знову вчинити перелюб. І він отримав те, що хотів.

133

– Це було випробування, — сказала Майя.

– Випробування? – запитав Косма.

– Введення у спокусу, — усміхнулася Сільвія. – Якби він відмовився, ми б тут не стояли. Він не

скористався своїм шансом.

Вітер посилився, священику довелося тримати столу, щоб її не здуло. А стола була незвичайною, чорна з червоно-золотою вишивкою.

– Так було і з Пьотром Дембицьким? – запитав Косма.

Сильвія інстинктивно приклала пальці до щоки, і Косма згадав перший день і зустріч у крамниці, коли він задумався, чи ледь помітна фіолетова пляма на її обличчі була невдалим макіяжем чи слідом від

удару.

– Він був дуже поганою людиною, — безпристрасно сказав парох.

– Він би мене побив, якби не мій батько… – сказала Сільвія.

– Розумію, але люди, заспокойтеся! Дайте мені розібратися, я поліцейський, гарантую, що йому ці

дії не зійдуть з рук.

– Ні, — голосніше сказав парох. – Церква сама має боротися зі злом, яке її мучить. Це маємо зробити

ми самі, громада. Ким є християнин, який не реагує на гріхи своєї Церкви? Ніким. Він не повинен називати

себе християнином, учнем Ісуса Христа. Якщо твоя рука спонукає тебе до гріха, відітни її! Так ми і робимо. Це

те, що ми зробили з Пьотром Дембицьким. Грішником. Так ми зробили з десятками тих, хто не покаявся. І

ось що ми зробимо з Мареком Лігоцьким, грішником.

Отець Стефан Мацеєвський кивнув. Марек цього не бачив, він дивився в землю і плакав, як дитина.

Костельний, що стояв позаду, схопив його за голову, а в правій руці він тримав стилет, що його Косма бачив

першого дня в костелі, золотий, прикрашений, подарований лицарем Мщуєм зі Скшинного в обмін на захист

під час бурі. Такої, як ось ця.

Плавним, відпрацьованим і не надто швидким рухом костельний перерізав молодому священику

горло, і кров бризнула на траву. У світлі блискавки вона виглядала чорною.

У Косми перехопило дух. До цього часу він все ще мав певну надію, що це був якийсь моторошний

жарт, який мав налякати Марека, але закривавлений священик, що хрипів, розвіяв усі сумніви.

Марек спробував схопитися за перерізане горло, але зв’язані чотками руки не дали йому цього

зробити, він лише наблизив їх до шиї, ще одна хвиля крові потекла на хрест і чотки. Він упав ниць і все ще

здригався на траві. Він був схожий на пародію на танцюриста, що звивався на танцювальному майданчику

під стробоскопами.

– Та що ж ви… Курва мать! – вражено скрикнув Косма.

– Як було спочатку, так і тепер, і буде на віки вічні. «Амінь», — продекламував парох.

– Амінь – хрестячись, повторили жителі Вників.

Косма глянув на всіх зібраних. У Майі було обличчя без виразу, Сільвія злегка посміхалася, стара

Валясякова плакала. Вони всі були тут, разом. Протягом цього тижня вони з ним розмовляли, їли і пили за

одним столом, спали під одним дахом, жартували і філософствували.

Вони ошукували його.

Майя ошукала його.

Який сенс у всьому цьому?

Чоловік, якого він зустрічав на кладовищі, мав рацію, парох був поганою людиною, а Ісус Христос

справді зійшов із хреста, щоб вершити правосуддя.

– Ідіть додому з миром Христовим, жертва виповнена, — сказав священик тихим голосом, що

майже губився у реві бурі.

– Дяка Богові, – відповіли віряни.

Люди один за одним підходили до статуї Ісуса-мстителя, оминаючи бездиханне тіло священика

Марека Лігоцького. Воно час від часу ще часу смикалося, Косма це добре знав, це був так званий рефлекс

Лазаря. Кров зросила траву досить широко, тому в деяких людей взуття було в червоних плямах, але вони не

звертали на це уваги. Всі торкалися статуї Ісуса Мстивого руками або цілували їй ноги і продовжували

спускатися схилом, швидше за все, до своїх домівок. Вони розмовляли між собою, як звичайні парафіяни

після недільної меси, посміхаючись з почуттям добре виконаного обов’язку перед громадою. Вони встигли

перед грозою, коли та налетить, і на світ поллються потоки очищувального дощу, а вони вже будуть вдома, сидіти за чашкою гарячого чаю, а може, і за склянкою чогось міцнішого.

Косма озирнувся за Валясякову, коли вона йшла додому, його господиня опустила голову й йшла

швидше за інших. Чи виїде вона до дочки? Чи буде в стані це зробити? І чи