Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

— Отже, будемо вчитися, — рішучим рухом відчинив їх, зняв замок із поручнів, які функціонували бортом, ступив на лід, розвернувся, витягуючи вперед руки. — Не бійся. Просто йди.

І дивлячись прямо в очі Гліба, Настя зробила крок.

Над ковзанкою уже лунала музика, мабуть, схвалена Імагіним, ритмічна. Занадто, як для новачка. А лід слизький. Теж занадто, для новачка.

Гліб далі тримав Настю за руки, терпляче пояснюючи.

— Дивись, зігни трохи ноги в колінах, ось так, бачиш? — показав, Настя кивнула. Спробувала зігнути, похитнулася, але Гліб втримав. — Молодець. А тепер роби плавні рухи. Як у вашому балеті, носки не прямо, а трохи в боки. І не бійся, головне. Хто більше боїться, той раніше падає. Нумо.

Гліб подивився так, ніби ділився упевненістю, а потім опустив погляд на ноги, стежачи за тим, як вона робить перший крок.

— Ось бачиш, не страшно, — усміхається, знову ковзає. Він же, не випускаючи її рук зі своїх, повільно рухався спиною вперед. Підтримуючи, коли збиралася відхилитися назад, коли намагалася заритися зубцями ковзана в лід, коли починало розвертати на місці.

Настя ж з усіх сил намагалася… Намагалася вдавати, що не вміє. Їй самій здавалося, що спроба явно провальна, але Імагін, здається, повірив. І через це хотілося тріумфально усміхнутися, а потім відштовхнутися, нестися вперед. Він влаштував сюрприз їй, вона хотіла влаштувати йому. Тільки спочатку ще трохи вдасть… Дуже вже приємно, коли він ось так трясеться, навчаючи…

— Спробуєш сама? — коли надійшла така смілива пропозиція, вони встигли зробити вже три кола. Гліб тримав Настю за руки. Найчастіше — за обидві, але кілька разів відпускав одну, від’їжджаючи в сторону, щоби дівчина спробувала хоч трохи навчитися тримати рівновагу. Як для новачка — виходило в неї непогано. Гліб навіть встиг уже скласти в думках графік, за яким їм належало займатися, якщо їй, звичайно, сподобається…

— Ага, — Настя ж, вивільнила руку, схопилася за поручні, зупинилася, подивилася на Імагіна, усміхаючись. — Спробую, тільки ти спершу покажи, як катаються справжні чоловіки, добре? — вдавши, що смертельно втомилася, Туся сперлася на бортик, подивилася очікувально.

Добре, що норовитися Гліб не став, поцілував у губи, усміхнувся, тут же від’їжджаючи задом, трохи виляючи. Чоловік досяг протилежного борту… а потім погнав… Це було красиво. Стежити за тим, як проноситься повз, як повертається на величезній швидкості, як гальмує біля місця, де стоїть Настя, дряпаючи лід, створюючи звук схожий із тим, які видає мотор спортивної машини, коли розганяється. Гальмує, практично вкопуючи в льодяну поверхню, доторкається до її губ, а потім відштовхується, щоби нестися на ще одне коло.

Він любив цей лід. Так само як лід любив його. За нього було не страшно — не впаде, не спіткнеться, не зачепиться. Розженеться до неймовірної швидкості, знову розвернеться, тут же вповільнюючись, красиво ковзаючи, перебираючи ногами, а потім знову поворот і на розгін…

Настя спостерігала за ним, затамувавши подих. Це було шалено красиво. Навряд чи вона танцювала так красиво, коли він помітив її в Метелику. А якби сталося все інакше — якби стояла вона біля бортика, коли він катається, закохалася б? Напевно, в ту ж мить.

— Ну як? — вкотре врізавшись лезами в лід, Імагін загальмував біля Насті, дозволяючи обійняти себе, поцілувати, щиро захопитися.

— Так ти з принців? — кинути лукавий погляд, відштовхнутися, встояти… без бортика і його рук.

— Яких принців? — стежачи за тим, як Настя дуже вже впевнено віддаляється, дивлячись в очі, як ноги дуже вже правильно тиснуть на лід, допомагаючи ковзати спиною, Гліб примружився.

— Ми так називали таких, як ви. Принцами. Хлопців, які неймовірно добре катаються.

— Де це ви їх так називали? — Гліб зробив 'крок' в сторону Насті, вона знову трохи відкотилася.

— У мене ковзанка, Імагін, у ста метрах від будинку. Ми взимку звідти не вилазили. Трохи каталися, трохи дивилися за такими, як ти, принцами… — Настя мрійливо зітхнула, тріпочучи віями, а потім усміхнулася. — наздоженеш, принце? — показала язика, різко розвертаючись, несучись уперед, розрізаючи ковзанами лід.

Принц наздогнав, потім наздоганяла вже вона, потім знову принц, і знову вона.

Ніколи ще Настя не каталася на повністю порожній ковзанці. На ковзанці, стесаній тільки їхніми ковзанами. Ніколи не розганялася до такої швидкості, ніколи так багато не сміялася. Ніколи, втомившись, не стояла, втупившись у широкі груди Гліба, заспокоюючи подих і слухаючи, як гулко б’ється його серце.

— У тебе ахілл хороший, — піднявши голову, Настя кинула на нього ще один лукавий погляд, — і виворотність теж… Імагін, тобі б у балет…

Потім Настя подивилася з жалем, а Гліб пирснув, трохи відковзуючи.

— За що в балет, Насте? Я тебе що, зовсім як чоловік не задовольняю?

Наступний погляд був максимально оцінювальним.

— Задовольняєш, звичайно, але завжди мріяла про чоловіка — соліста балету, — сказала, а потім різко розвернулася, несучись, щоби він неодмінно знову наздоганяв. Чи то вона вже втомилася, чи то він не втомився зовсім, але наздогнали її досить швидко, притиснули до борту, закинули дівочі руки на плечі, а своїми пройшлися по шкірі під футболкою, яка палала, ковзнули по джинсах, стискаючи сідниці, відірвалися від губ, дивлячись в очі.