Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

Коли почалася церемонія, вони так раділи, що жоден із них не міг до кінця повірити, що це насправді відбувається. Усі врочистості промайнули перед ними немов у тумані, вони ледве чули слова єпископа, відповідали на його запитання, не замислюючись над тим, що кажуть. А потім усе скінчилося. Френсіс і Катріона стали чоловіком і дружиною. Якусь мить вони стояли, дивлячись одне на одного. А потім почали всміхатись і все не могли зупинитися. Нарешті єпископ підійшов до молодого подружжя та обійняв обох.

— Це правда, діти мої. Ви одружені. Гадаю, трохи вина лишилося, щоб випити за цю щасливу подію?

Щоки в Кат спалахнули, і єпископ завважив, що здатність засоромлено червоніти — дивовижна риса для жінки, старшої за тридцять. Босвелл радісно сміявся і, нарешті опанувавши себе, обійняв дружину й повів її назад до будинку, а Марія з Паоло поквапилися вперед, щоб унести вина з погреба. Кілька ґленкіркських чоловіків мали із собою волинки, тож узялися грати пісень, уславляючи молодят. Кат уважно спостерігала за ними. Був іще один весільний подарунок, що її коханому могли зробити тільки ці чоловіки.

Графиня стояла перед ними, і, коли музика стихла, неголосно заговорила:

— Моя мати народилася в родині Леслі із Сайтена, а я вісімнадцять років прожила в шлюбі з Ґленкірком. Сьогодні ви стали свідками мого другого весілля з графом Босвеллом. Ми обоє — вигнанці з Шотландії, нас вислав звідти наш король, який погрожував знищити родину Леслі, якщо я не стану його коханкою. Те, що відбулося в каплиці цієї вілли, — це моя відповідь королю Джеймсові. Ви віддано захищали мене, і саме завдяки вам я живою-здоровою дісталася до мого коханого чоловіка. Тепер ви маєте обрати своє майбутнє. Діставши моє благословення, можете повернутися додому, у Ґленкірк, або служити далі графові Босвеллу. Вибір за вами.

Коналл підвівся.

— Люди, що приїхали з вами, учинили так, бо нічого не тримало їх у Ґленкірку. Ми раді надалі бути відданими лордові Босвеллу… але за однієї умови. Якщо родині Леслі або нашій батьківщині потрібна буде колись допомога, ми поїдемо туди. — Він пильно поглянув на Босвелла. — Ми знаємо, що за таких обставин, сер, ви б теж поїхали, якби могли.

Френсіс кивнув.

— Так, поїхав би. — І, обернувшись до своєї дружини, він додав: — Дякую тобі, кохана.

Кат усміхнулася йому.

— Мені час іти, мілорде, — тихо відповіла вона й, давши знак своїм дівчатам, поквапилася сходами до головної спальні. Там служниці зняли з Кат сукню й спідні сорочки. Доки Сьюзен вішала сукню в шафу, а Мей готувала ванну з теплою духмяною водою, графиня стягла свої панчохи. Роздягнувшись, вона взяла простягнутий їй рушник і помилася. Повитягавши шпильки з волосся, Катріона заходилась енергійно розчісувати його, доки золотаві пасма не засяяли у світлі свічок. Сьюзен натягла на господиню просту біло-бузкову сорочку, після чого дві служниці вийшли з кімнати.

— Господи, — вражено прошепотіла юна Мей, — як же міледі Кат не терпиться накинутися на свого чоловіка.

— Та ні, дурненьке кошенятко, — пробурчала її сестра, будучи старшою та мудрішою. — Вона просто хоче побути на самоті перед його приходом.

— Не збагну, навіщо? — запитала Мей.

— Маленька моя, коли станеш справжньою жінкою, зрозумієш це. Спантеличена Мей похитала головою.

Світив місяць. Кат стояла на балконі опочивальні й вдихала солодкі пахощі нічних квітів, насолоджувалася дотиком м’якого нічного повітря до її шкіри. Світ їй ішов округи. Сьогодні вранці вона прокинулася вдовою, а тепер була дружиною, яка чекає на свого чоловіка у весільній спальні. Усе сталося так швидко. На якусь мить вона злякалася. А потім почула його голос:

— Кат.

Вона обернулася й побачила його. Він стояв у кімнаті, з жаданням дивлячись на неї. Аж ось простягнув руки, і раптово її опалив сором. Вона завагалася. Збагнувши, що відчуває кохана, він тихо пройшов кімнатою й приголубив її. Його рука повільно погладила її шовковисте волосся, і її охопило тремтіння.

— Минуло багато, багато часу, люба моя, — мовив він.

— Я почуваюся такою дурною, — прошепотіла вона, спираючись йому на плече. — Я поводжуся, як незайманка, до якої чіпляється якийсь незнайомець, а не як доросла жінка поряд із коханим, давно знайомим чоловіком.

— Ні, моя люба, мені до вподоби твоя сором’язливість. У тобі завжди була якась чарівна невинність. І якщо ти не хочеш любитись зі мною, облишмо. Я розумію, що ти втомилася після довгої дороги.

— Френсісе! Поцілуй мене! — Вона підняла до нього своє обличчя.

Якусь мить він ніжно, з любов’ю вдивлявсь у це обличчя, у сподіванні повернуте до нього. Його тонкі пальці вивчали її, лагідно торкаючись щічок, опущених повік, носика, губ, маленького впертого підборіддя. Потім він нахилився й, руками охопивши її талію, притиснув до себе. Його губи м’яко торкнулися її вуст.

Френсіс завжди обходився з нею надзвичайно ласкаво, таким був і зараз. З усім тим Кат відчувала, що цього вечора під тією спокійною поверхнею вирує дикий шал, який Босвелл щосили намагається стримати.

Глибоко всередині неї спалахнуло полум’я пристрасті, і вона здригнулася. Губи, що накривали її вуста, раптом стали наполегливішими. Вона обхопила руками шию коханого, а його долоні почали пестити її довгу струнку спину. Аж ось почувся тихий стогін. Тіло Кат, притиснуте до Френсісового тіла, злегка затремтіло. Разом із нею він поволі посувався кімнатою, доки не відчув позаду своїх ніг ліжко. Вони повалилися, не розмикаючи обіймів. Катріона хутко перевернулася на спину. Усміхаючись до неї зверху, Босвелл розшнурував тоненькі поворозочки на її сорочці. Вона схопила його за руки, і їхні погляди перетнулися.

— Френсісе, я кохаю тебе! Святий Боже, як я тебе кохаю!

— А я кохаю тебе, моя предивна, дорогоцінна дружино! — Він низько опустив голову й губами торкнувся її грудей. Вона тихенько скрикнула, і він заспокоїв її: — Тільки якщо ти цього хочеш, люба моя.

— Але ж я хочу, Френсісе! Як же тобі пояснити, як палко я тебе жадаю! Три роки — від тієї останньої ночі, коли ми любилися в гостьовому будиночку абатства Дір, — я марила знов опинитися у твоїх руках… Хоча й віри не йняла, що це може статися. Я так прагнула до тебе, так хотіла відчути твій смак! Інші чоловіки володіли мною. Мій бідолашний Патрик, що так відчайдушно прагнув повернути те, що втратив. Наш кузен Джеймс, який вирішив, що я зможу любити його за наказом, і використовував мене як звичайну повію. Я ніби в мушлю заховала своє тіло, щоб їм не вдалося мене знищити. Сьогодні вперше за три роки я відчуваю себе насправді живою,