Джо Хілл - Пожежник

він неминуче потрапить під колеса. Та й, крім того, несила було спостерігати за тим, як він повзе по замерзлому асфальту.

— Гей! — гукала Гарпер. — Гей, чоловіче!

Вона підняла ланцюг, який висів на в’їзді до табору Віндем, і поспіхом рушила до нього. Важливо було зробити це чимшвидше — поговорити з чоловіком посеред дороги — і сховатися, поки не вигулькнула якась машина. Гарпер гукнула ще раз. Чоловік підвів голову, та оскільки єдиний вуличний ліхтар світив позад нього, обличчя так і лишилося притіненим: кругла, м’ясиста, опецькувата голова, а на ній — рідка чуприна. Гарпер прискорила крок, добігаючи до нього, а тоді опустилася навколішки.

— Вам потрібна медична допомога? — запитала вона. — Можете підвестися? Я медсестра. Якщо можете встати, то давайте руку, я проведу вас до лазарету.

Нельсон Гайнріх здійняв голову і широко до неї посміхнувся. Зуби від крові почервоніли, а носа не було зовсім: на його місці зяяли два багряні отвори з обірваною плоттю.

— Ой, Гарпер, та все гаразд. Сюди ж якось дістався. Зможу й до кінця шляху їх провести без твоєї допомоги.

Гарпер відсахнулася. Поточившись назад, вона гепнулася на дорогу.

— Нельсоне. О, Боже, Нельсоне, що з тобою трапилося?

— А сама як думаєш? — відказав Нельсон. — Твій чоловік трапився. А скоро він трапиться і тобі.

У кінці вулиці спалахнули фари, заливши їх обох світлом. «Фрейтлайнер» загурчав, почувся гуркіт запалення, скрегіт металу від перемикання передач.

— Ну ж бо, Гарпер. Вертайся, — промовив Нельсон. І, підморгнувши, додав: — Скоро побачимося.

Гарпер здійняла руки, затуляючи очі від сліпучого світла, яке невпинно наближалося, а коли опустила їх, то зрозуміла, що прокинулася. Спираючись на лікті в ліжку, досі перебуваючи в лазареті, знову відчуваючи перейми.

— Скоро будуть сни і про маля, — тихим голосом промовила сама до себе Гарпер. — Не про Нельсона Гайнріха, який веде кремаційний загін до табору. Нельсон Гайнріх мертвий. Його пошматувало кулеметом. Ти бачила його труп серед дороги. Ти бачила його.

Дивно, та що більше вона себе переконувала, то менше сама в це вірила.

6

Минуло ще п’ять днів перед тим, як Отець Сторі заговорив знову.

— Майкле? — пробурмотів старий напівпритомним голосом, збентеженим і допитливим. За якусь мить Майкл Ліндквіст відгорнув шторку й пірнув у палату.

— Мем, ви мене кликали? — запитав він у Гарпер.

Від Отцевого голосу пульс у Гарпер вмить підстрибнув, кров застугоніла у венах від несподіванки. Вона розтулила рота, хотіла сказати Майклові, що його покликав старий, але передумала. Майкл неодмінно розповість Еллі, а хтозна, до чого це призведе.

— Так, — відповіла Гарпер. — Мені потрібна твоя допомога. Треба, щоб ти Еллі передав записку.

— Це без проблем, — кивнув хлопець.

— На жаль, це не все. Я хочу ще раз зустрітися з Пожежником. І цього разу щоб зі мною була Еллі. А ще Рене й Дон Льюїстон. Тобі теж варто бути присутнім, якщо, звісно, вийде. І, якщо тільки це взагалі можливо, Ґілу Клайну та Маццу. Чи є можливість... бодай якась... це здійснити?

Майкл зблід. Однією сідницею притулився до краєчку столика, похилив голову і засмикав мідний йорж, який був у нього замість борідки. Врешті він звів на неї очі.

— А про що будете говорити на зустрічі?

— Про можливість від’їзду. Можливість лишитися. Давно вже пора нам сісти й обговорити плани на майбутнє. Поки що стан Отця Сторі стабільний. Та якщо його самопочуття раптом погіршиться, то нам краще бути готовими.

— До найгіршого?

— До чого завгодно.

— Якщо Керол довідається, що ви там на острові разом, — промовив Майкл, — плетете з Пожежником інтриги, то кине вас усіх за ґрати. Чи навіть гірше.

— Гірше може стати, навіть якщо ми сидітимемо склавши руки.

Однією рукою Майкл витер вкрите ластовинням чоло, а тоді знову схилив голову в роздумах. Зрештою він стурбовано кивнув.

— Я знаю, як це зробити. Зрештою, це не втечу з Сан-Квентіну організувати[140]. Рене щодня відвідує ув’язнених під час обіду... саме тоді в них зустрічі книжкового клубу. Це єдина пора дня, коли ті хлопці вибираються з морозильної камери. Рене прибрала в кутку підвальної кімнати, постелила килим і поставила кілька крісел, щоб їм було де в затишку почитати й побалакати. Поки вони ведуть бесіду, той, кому випало стояти на варті, заходить у камеру, щоб поприбирати. Спорожнити відро, в яке вони протягом дня сцють. Позбирати брудний одяг. Усяке таке. Тож, може, той хтось буде там, Мацц повернеться, зі словами: «Йой, забув свою книжку». А тоді, виходячи, зачепить двері морозилки. Вартовий застрягне там на цілу годину. Може битися в двері й кричати, скільки влізе. Та камера, коли зачинити двері, ледь не звуконепроникна. Його нізащо ніхто не почує за гучним обідом, особливо з зачиненими дверима.

— Але тоді Рене і двом чоловіками доведеться пройти крізь увесь кафетерій, де буде повно людей.

Майкл захитав головою.

— З підвалу є інший вихід. Позаду сходи, що ведуть до парковки. Я так розумію, це туди вантажівки підвозять запаси. Знадвору ті двері замкнуті на два підвісні замки, проте я можу потурбуватися і відімкнути їх. Рене та Ґіл з Маццом мусять повернутися до першої години, коли їхній гурток добігає кінця. Рене випустить вартового, приказуючи: «Вибач! Ми й не знали, що ти там застряг, геть нічого не було чути через галас нагорі». Кому б не випало стояти на варті, він схариться, але ручаюся, що Бену Патчетту не скаже. Надто принизливо. Та й до того ж, кому кортітиме два дні проходити з каменем у роті, коли ніхто не постраждав і все закінчилося добре?

Нік сидів, спостерігаючи за ними обома, підібгавши коліна до підборіддя. Він ніяк не міг знати, про що саме вони розмовляли, бо не читав по губах, але вираз на обличчі мав такий, наче Гарпер з Майклом бавилися шашками ТНТ.

— Добре, Майкле. Це добре, — сказала Гарпер. — А головне — просто. З такого роду речами що простіше, то краще, правда?

Він провів пальцем по довгастому завитку бороди.

— Гадаю, що це просто чудово... якщо тільки в’язні не надумають збити Рене з ніг і дати драла, щойно виберуться з підвалу.

— У цьому не буде потреби, — запевнила Гарпер. — Якщо вони надумають тікати, то Рене тікатиме з ними. Але, гадаю... гадаю, їй вдасться їх переконати, що вони матимуть значно кращі шанси на тривале виживання, якщо Пожежник буде їхнім союзником. Вони хочуть не просто втекти, а ще й лишитися живими.

Вона не забула про те, як Ґіл говорив про Пожежника, і як у його голосі бриніла суміш захоплення та чогось до болю подібного на