Джо Хілл - Пожежник

— Ну що ж. Можливо. Проте, можливо, краще буде, якщо на виході з підвалу на парковці чатуватиме Еллі з гвинтівкою через плече. Цілитися ні в кого не треба. Досить буде, якщо вона матиме її при собі. Коли Еллі не сидить під арештом у гуртожитку, то зазвичай виконує те чи інше доручення. Я можу організувати, щоб тієї ночі їй випало драїти каструлі. Бен Патчетт розробляє списки щоденних покарань, але роздавати їх довіряє мені. Тож Еллі збере всі каструлі з кухні, вийде надвір, а там на неї чекатиме гвинтівка, яку я для неї залишу. Еллі стоятиме біля підвальних дверей, коли Рене з в’язнями повиходять. Їй теж треба буде повернутися до першої.

У шлунку Гарпер замлоїло. Забагато всього в цій ситуації могло піти шкереберть.

— Як щодо Дона Льюїстона? — запитала вона.

— З ним усе просто. Більшу частину ночі він проводить біля води, порається з риболовецькими снастями. Ніхто на нього не зважає. За ним не ведуть спостереження. Він зможе зустріти вас біля пристані й переправити на острів.

— А ти? — мовила Гарпер. — Ти підеш, Майкле? Мені хотілося б і тебе там бачити. Гадаю, Еллі так само.

На обличчі Майкла розквітла слабенька вибачлива усмішка, і він злегка хитнув головою.

— Нє-а. Краще не треба. Я подбаю, щоб мене призначили вартувати тут, у лазареті, щоб я міг допомогти вам вислизнути і прикривати, поки вас не буде. Та й нема мені потреби брати участь у тій нараді. Еллі мене по тому введе в курс справи, — він скоса зиркнув на Ніка й докинув: — Беріть і малого. Закладаюся, йому кортить побачитися з сестрою. І Джоном.

— Я щосили опираються бажанню стиснути тебе в міцних-преміцних обіймах, Майкле Ліндквіст.

— Нащо опиратися?

7

Але Нік іти не схотів.

Коли настав час, він сидів у пошарпаному кріслі біля розкладачки Отця Сторі, читаючи комікс: на обкладинці вогненний чоловік боровся з велетенським жовто-помаранчевим роботом, який нагадував «фрейтлайнер» на ніжках. Замість очей робот мав фари, а замість рук — лопати. Нік сказав, що хоче лишитися з Томом.

«Що, як він прокинеться, а нікого нема? — жестами запитав він. — Тут має хтось бути, якщо він розплющить очі».

«Тут залишиться Майкл», — відповіла Гарпер.

Із серйозним обличчям Нік захитав головою.

«Це не те саме, — а тоді додав: — Дідуньо багато вовтузиться. Він може прокинутися щомиті».

І то була правда. Часом Том Сторі глибоко вдихав і робив довгий, здавалося, вдоволений видих... або ж лунало раптове мугикання, неначе йому на думку спало щось напрочуд цікаве. А ще, бувало, його права рука здіймалася і чухала груди, за мить знову опускаючись на розкладачку. Та найбільше Гарпер подобалося, як інколи Том прикладав палець до рота, показуючи «шшш», а тоді усміхався. Цей вираз навіював їй думки про дітлахів, які бавляться в хованки, а тоді одна дитина запрошує іншу до себе у сховок. Том уже багато місяців пробув у своїй схованці, але, цілком можливо, нарешті був готовий показатися.

Гарпер кивнула, пригладила Нікове волосся й відпустила його в компанію до коміксу та мовчазного старого. Майкл дожидався у почекальні... з Доном Льюїстоном, який прийшов, щоб переправити Гарпер через воду. Дон був зодягнутий у картате зимове пальто і мав на голові шапку-вушанку. Ніс у нього порожевів од холоду. Він стояв у напівпрочинених дверях. Майкл теж був на ногах — видно, місця собі не знаходив, тому походжав уздовж почекальні, вертячи в руках «Рейнджера Ріка». Журнал був згорнутий у щільну зібгану трубку.

— Нік не піде, — сказала їм Гарпер. — Але, мабуть, воно й на краще. Якщо з перевіркою нагряне Бен Патчетт, то він нічого не запідозрить, коли скажеш йому, що я дрімаю. Нас, вагітних дамочок, хлібом не годуй, дай тільки поспати. А от якщо він не побачить ані мене, ані Ніка, то це викличе в нього підозри.

Коли вона згадала про можливу перевірку, Майкл пополотнів. Його лице так помітно зблідло, що навіть губи здавалися сірими. Гарпер подумала, що тепер, коли настала вирішальна мить, його впевненість могла раптом похитнутися.

— Як наші справи? — запитала вона.

Питала вона про настрій Майкла, однак відповів їй Дон, наче запитання стосувалося їхньої таємної вечірньої вилазки.

— Інші вже на шляху до острова. Я зустрів Еллі та Рене в лісі, разом з в’язнями. Чак Карґілл сидить зачинений у морозилці. Він собі надривав горлянку і копав у двері, та Рене сказала, що коли подолати половину відстані коридором від підвалу, його лемент зливається з галасом нагорі, у кафетерії.

— Рушайте, якщо вже зібралися, — сказав Майкл. — У мене тут усе під контролем. Не варто вам хвилюватися, міс Вілловз, і квапитися теж не варто. Я прикриватиму вас, поки не мінятимуть варту, перед самим світанком. Але в інших часу не так багато. Якщо в’язні не повернуться за сорок п’ять хвилин, нам усім хана.

Підійшовши до Майкла, Гарпер стиснула його долоні в руках, щоб він припинив крутити свого «Рейнджера Ріка». А потім схилилася й поцілувала його в прохолодний сухий лоб.

— Майкле, ти надзвичайно хоробрий, — мовила вона. — Один з найхоробріших людей, яких я знаю. Дякую тобі.

Напруга трохи відпустила його плечі.

— Не переоцінюйте мене, мем. Я не дуже-то й маю вибір. Якщо когось любиш, робиш усе можливе, аби захистити. Не хочу потім озиратися і мучити себе думками, що міг чимось зарадити, допомогти, але занадто боявся.

Гарпер приклала долоню до його рожевої щоки. Майкл уникав погляду її очей.

— Ти казав це колись Еллі? Що любиш її?

Він затупцював на місці.

— Не так розлого, мем, — він наважився глянути Гарпер в очі. — Ви ж їй не скажете, правда? Я був би вдячний, якби це залишилося між нами.

— Звісно, я нічого не скажу. Але й ти, Майку, з цим не затягуй. Я не певна, що в ці часи варто відкладати щось справді важливе на завтра.

Дон притримав для неї двері, і Гарпер ступила за поріг у темряву, де на неї вже чекав різкий, пекучий холод. На небі з морозною ясністю проступали крихітні блискучі цятки зірок. Соснові дошки досі звивалися між будинків, забезпечуючи прохід, але снігу вже не стало, тож натомість дошки вкривали горбкувату багнисту пустку.

Вони зійшли з дощатої доріжки, щоб спуститися схилом донизу, крізь ряди дерев. Жодних шансів лишити по собі сліди. У ту по-арктичному морозну годину земля була геть мерзлою, і серед багна поблискували мільярди перламутрових крижинок. Дон Льюїстон запропонував їй узяти його попід руку, і, мов старе подружжя, вони незграбно рушили додолу замерзлим пагорбом.

На