Сергій Бобрицький - Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький

– А ти не могла обрати когось, кого можна було з дитинства підготувати? Когось, хто все життя про це мріяв, хто хотів, хто… не Даша?

– Досить кричати, я ж не глуха! – Рикнула на мене Яга. – Не можна було ніяк. Це, знаєш, теж не в ганчірку вишмаркатися. Потрібна певна підготовка тіла, щоб сили Напівбога витримало. І вже повір мені, ніщо так не загартовує жінку для відьомської магії, як перебування в моїй Хатці.

– У Хатці, значить ...

Я гарячково розмірковував. За фактом, у мене зараз жодного шансу проти справжньої богині. Так, погрожувати я можу скільки завгодно. І так, згодом, після тривалих пошуків, я б, може, і знайшов би, чим її шваркнути. Але тут і тепер – точно ні. Отже, можливо, краще не паплюжити відносини з могутньою астральною сутністю.

– Добре розписала, Костяна Нога. Напівбогинею буде, сила буде, навчатимуть. А ложка дьогтю де?

– А хіба ж це все, на твою думку, ще не дьоготь? – Знову скривила губи моєї дружини богиня. – Не журись, більше нічого і не зміниться в голубці твоїй. Як була Дашкою, так і залишиться. Тільки порядок дня, звичайно, трохи зміниться. Їй щодня треба з моїми дівками в магії вправлятися. Магічний дар перший рік буде дуже примхливим. І якщо не приживиться в її дусі… Тобі краще не знати, що буде. Навіть я допомогти не зможу.

– Та вже допомогла, далі нема куди, красно дякую. – Прошипів я зло. Хоча десь там, на задньому дворі моєї свідомості, якась частина мене… якийсь цинічний, холодний і спокійний виродок прошепотів, шкрябаючись об стіни черепної коробки: «За фактом, це найкращий результат. Ти ж і сам уже відчував, що з дружиною-немагом буде важче знаходити спільну мову. А так – у вас все ще є шанс на щасливу і, що важливо, спільну старість. Ви знову будете належати до того самого світу. Тільки цього разу – до магічного! А вже як бойова міць Дубровських зросте, з дружиною Напівбогинею!».

– Так... Так коли вона прокинеться, Яга? – Відігнавши від себе огидні своєю меркантильністю, але до нудоти раціональні думки, я вирішив поставити найголовніше питання.

– Потрібен час, Вікторе. Трохи часу, день чи два – і вона прийде до тями. Кажу ж – не найпростіша справа затіялася. І на цей час дівчинці краще побути на території Каргіних. Ти, звичайно, суворий, аж сил нема. Але бойовий потенціал цілого клану відьом, душу готових віддати за єдиного потенційного Напівбога – це трохи інша величина.

– Добре. Я можу це зрозуміти. Обговоримо з Аллою всі нюанси. А поки що, твоя божественна величність… Чи не могла б ти покинути тіло моєї дружини? Тому що виглядає все це, відверто кажучи, досить моторошно.

– Теж мені, боягуз знайшовся. Як стрибати з десятого поверху голяка – не страшно було. Як жбурляти Бореаса по всьому маєтку – теж, мабуть, не страшно. А тут простенького фокусу злякався!

– Знаєш... – Багато чого непристойного хотілося сказати цій цинічній і зухвалої особині. Але клята розсудливість і цілковита неясність у рівнях сил змусили стримати образи. Зате не стримали правди. – Насправді, відколи я отримав цей дар, я боюся щодня. Іноді, привід один і той самий. Іноді життя ніби сходить нафіг із котушок – і дає мені новий привід. Але суть одна. За весь цей час ще не було дня, щоб я не відчув жаху. Так що давай-но, мабуть, не будемо далі один одного нервувати. Я просто спокійно дивитимусь, як у цих стінах мою дружину навчають таємниць відьомства, а ти – не влізатимеш більше в наше життя і вилізеш, нарешті, з її тіла!

– Дурень ти, Вітько. Дурень! – Гаркнула наприкінці богиня, виявивши справжню себе. По-перше, таким голосом Даша ніколи не володіла. По-друге, крізь риси моєї дружини проступив немов примарний образ… тієї самої. Якій тільки у фільмах жахів і зніматися. Після чого я втретє за цю непросту розмову здригнувся, а господиня Хатинки – покинула Дашу. І тепер на моїх руках була просто непритомна дружина. У якої опісля пробудження, я впевнений, буде дуже багато запитань.