Сергій Бобрицький - Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький

Житель українського мегаполісу отримує дар всезнання - і відкриває для себе тіньовий бік цього світу. Клани магів, що походять від давніх слов'янських (і не тільки!) богів; магічні істоти, описані у народних оповіданнях; небезпечні артефакти минулого - усе це зводить Віктора Дубровського з розуму своєю неможливістю, небезпечністю та... цікавістю. Але усе має свої наслідки. І, коли маєш змогу "підглядати" за магією, одного разу вона погляне у відповідь!

Розділ 1

– Зай, ну скіки можна ще чекати?! Зара усе охолоне! І я їсти хочу! Не біси мене, йди вже до кухні!

Мабуть, пора… Інакше вб’є. Чи образиться. Не знаю навіть, що гірше.

– Іду-іду, втіха очей моїх! Іду! – Слухняно відізвався я й з деяким внутрішнім спротивом поставив на паузу відео про Аїда, володаря царства мертвих, а потім зняв окуляри, здійняв пальці до закритих очей, трохи потиснув на них, надаючи тонусу, та пішов вечеряти.

Я завжди любив міфи. Це народне висловлювання космогонічних подій, «проста» інтерпретація природних явищ та возвеличення людських пристрастей все життя тягне мене до себе, як повний місяць перевертнів, як Афродіта – олімпійців, як божественні персики – Сунь Укуна, як…

– Коли в тебе такий порожній погляд, ти стовідсотково не тут, не зі мною! М’ясний костюм відійшов від екрану, окей. А де ж зараз твій мозок?

Все ж вона бачить, розумниця… Треба тепер вриватися в розмову більш активно…

– Пробач, Даш. Реально дуже круте відео. Про мого улюбленого бога. Не те щоб я там дізнався про щось нове. Але вже вкотре переконався, що не лише я розумію простий факт: Аїд – єдиний з грецьких богів, кого хоч трішечки можна назвати адекватним! Жодної зради коханій дружині, ані інтриг проти своїх божественних родичів, ані підступних пасток для звичайних смертних – нічогісінько! Мужик просто робить свою роботу.

– Робить? В теперішньому часі?.. – Заціпилася за обмовку моя дружина.

– Ну а чом би й ні? – Погодився я. – Ніде немає згадок про смерть олімпійців. Тож, значить, вони все ще десь щось роблять. Якщо вірити у це, звісно. – Похопився я.

– А ти в мене такий. Ти віриш. Я тоооооочно знаю, – протягнула Даша з виразом обличчя, який важко передати.

А що тут ще скажеш?.. Так, вірю. В дитинстві я був саме тією дитиною-розумником, що отримувала на день народження у 2 класі енциклопедії про динозаврів. Не лише через гарні картинки, а й реально задля читання. У школі не дуже часто ходив гуляти. Мені було й вдома добре, серед книг. Тому вже давно і ношу окуляри. І нехай давня Греція – це як перше кохання, яке раз і назавжди, але далі – я почав цікавитися й іншими. Міфи давнього Єгипту. Кельтські міфи. Міфи вікінгів та індійців майя. Міфи Китаю та Японії. Ці величезні всесвіти, що населені божествами, їх чудесами, а також чарівними істотами, заважали мені спати ночами.

– Ну, так, вірю. Ти ж знаєш, я багато в що вірю.

– О тааааак. – Скептично посміхнулася моя жінка. – Скільки часу ми обговорювали теорію масонського заколоту, на яку ти натрапив у Ютубі? Тиждень?

– Ну реально ж цікаво, ти чого?! Тобі ж також було цікаво, ти сама казала, хіба ні?

– Так, Віть, це було цікаво, – заспокійливо сказала Даша, – але не більше. Побалакали й годі. Я цими міфами, теоріями й іншими штуками не живу. На відміну від декого! – Мені показали язика.

– Ну, тут особливо й сперечатися не вийде, є гріх. Але ж хіба це погано, Даш? Є в людей і більш небезпечні хобі. Паління, наприклад.

– Ага, ти правий, є небезпечні, – підозріло швидко погодилася вона, – але є й більш корисні хобі. Кодити, наприкад.

Ну все. Спокійно не повечеряємо…

– Ти знов про своє айті?! Та ну це не моє, Даш, відчепися вже!

– Ти що, так і плануєш усе життя менеджером з продажів пахати?! Любий, ну там же й зарплатня у валюті, і тебе цінять, як спеца, і офіси в них такі класні, і…

– От якщо класні, сама йди – і кодь там! – Спалахнув я.

– Та тобі ж навіть за ті таблички дурні більше платять, ніж на роботі, Вітя! – Вона перейшла на крик.

Потім було ще хвилин двадцять криків. Згодом – все вліглося.  Ми, звісно, довго не сваримося. Але вечерю безперечно було спущено в унітаз. Спати лягали майже мовчки, сухо сказавши одне одному «надобраніч». Що ж, буває. Бо це воно – реальне життя.

***

А вранці Даша поїхала до батьків. Ні, звісно, не через сварку. Все було заплановано. Субота, вихідний. Вона давно не бачила рідню. А мені – треба ще трохи посидити вдома, пофрилансити. Так склалося, що я вельми непогано володію Microsoft Excel и Google Sheets, а на фріланс-біржах це не лише користується попитом, а іноді й досить непогано оплачується.

Ось і зараз робота підвернулася. Заварив собі «літрове цебро» (як зве мою велику чашку Даша) чаю, ввімкнув ноут і  пірнув у свої «дурні таблички». Зручна й дуже багатофункціональна штука, доречі. І є простір для своєрідної творчості. Даремно вона так про таблички…

Через пару годин замовлення було виконано та відправлено клієнтові. І тепер – півдня суботи й неділя у моєму розпорядженні! Для початку, звісно, додивлюся той відос з Аїдом з Ютубу, а потім, може, ще чимось займуся…

Як же я жорстоко помилявся. Ютуб в цьому плані, як відкрита коробка солодощів. Узяти лише щось одне і піти не може майже ніхто… Тож, годинник підказав, що вже дев’ята вечора. Таак. Жорстко це я. Ну що ж, попрацював, так чи інакше? Попрацював. Отже, відпочинок був заслуженим.

Заспокоївши себе таким чином, я розпрощався з Ютубом. Щоб відкрити Нетфлікс і вбити туди запит на свіжу комедію цього року. Обравши найбільш цікаву версію, я поставив кіно на паузу на самому початку та почав збиратися до магазину. Бо яке ж кіно без пива та снеків?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍