Марк Логан - Віддана босу за борги, Марк Логан

36. Стас

— Хочеш ще кави? — запитую, усміхаючись. 

Ні, мені не смішно. Мені спекотно. У мене серце в грудях калатає в шаленому ритмі. Здається, що задихнуся зараз. Емоції переповнюють, і думки, перелякані ними, розбігаються хто куди. 

— І все ж поясни мені, — Андрій упирається долонями в стільницю, утримуючи мене в капкан своїх рук, — чому Савін тобі допоміг? Без питань гроші перерахував! 

— Я зробив йому послугу, — знизую плечима, — я ж тобі розповідав. 

— Ні, — гарчить Доронін, — у тому-то й річ, що не розповідав. Ти обійшовся загальними фразами.

— Я не можу дати тобі пряму відповідь, — вичавлюю насилу. 

Тому що стояти ось так, без можливості відійти, і відчувати його близькість — занадто нестерпно. Нестерпно добре. Від того й голос сідає, і говорити складно. А думати так взагалі нереально. Здається, натисни він трохи сильніше — і я видам усі секрети Савіна на одному подиху. 

— А що ти можеш... — голос друга хрипкий і втрачає свою силу, так і не даючи власникові закінчити фразу.                                                                                                                                     

Андрій робить крок уперед, затискає мене. Впирається своїм збудженням у мої сідниці. Носом утикається в потилицю. І шумно вдихає. Знову. Обнюхує, як дикий звір. 

— Що ти можеш мені дати? — усе ж запитує Доронін.                                                              

— Усе, що моє — твоє, — повторюю свою обіцянку, яку дав йому ще в дитинстві, і видаю нервовий сміх: — Хоча ти й так уже все взяв, так?                                                                                           

Перед очима постає картинка злягання Андрія і Тані, і збудження накочує новою хвилею. Я не ревную. Чому я не ревную? Адже вона моя кохана жінка, а він — мій друг. І... годі вже тікати від самого себе і своїх почуттів! Доронін перший і єдиний чоловік, до якого я відчув подібне. Кохання. Справжнє кохання — це коли готовий віддати всього себе і нічого не вимагаєш натомість. 

— А ти дивився, так? — сміється Андрій мені в шию. 

І треться стегнами, а мене блискавкою в голову б’є. З паху розряд мчить у саме тім'ячко. Якби не утримував мене друг, я б на підлогу сповз. 

Бо винен. Бо виганяв охорону з кімнати спостереження і очей не міг відірвати від двох найдорожчих мені людей. 

— Я теж підглядав, — продовжує підливати олії у вогонь друг. — Дивився, як ви трахаєтеся, і відчайдушно хотів до вас. 

Це Андрій каже взагалі? Людина, яка звикла брати все, що подобається, просто дивилася, хотіла, але так і не прийшла? 

Але слова застрягають у мене в горлі, коли Доронін обхоплює мій член через штани і, задоволено бурчачи, запитує: 

— Хочеш, покажу, що я робив, коли милувався вами? 

Я видаю хрип, а за ним видихаю:

— Хочу.

 

Шановні мої читачі. Шалено вдячний за увагу до моєї творчості, ви у мене найкращі! 
Звернув увагу, що багато хто із вас вже хотіли б дізнатися про новинку, а саме яка історія буде наступною:
чи про Артема та Яра 
чи про Олега та Женю
чи можливо та сама, яку запланував автор, але нажаль зараз не можу розказати про неї, бо вона на пряму пов'язана із розв'язкою історії Андрія, Тані та Стаса.

Правда в тому, що вирішити самостійно я не можу, тому що всіх героїв люблю однаково. То ж мені дуже потрібна ваша допомога. Будь ласка, долучайтесь у друзі в соціальних мережах, посилання є у вкладці "про мене" та беріть участь у голосуванні, яке вже доступне. 

Якою буде наступна книга залежить від кожного з вас!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно