Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

- Любий... Нам потрібно поговорити. Я хочу сказати, що я...

- Мила, ми обов'язково поговоримо, - перебив розгублено Дейв, дивлячись на годинник на своєму зап'ясті. - Я зараз іду в душ, бо мені потрібно до офісу.

- Знову? - сумно запитала я.

- Так, пробач, але мені треба передати папери й назначити того, хто замінить мене та Адама.

- Гаразд, але не забудь, будь ласка, що у нас рейс на шосту.

- Я через декілька годин буду, - сказав Дейв і, поцілувавши мене, побіг до ванної, а я стала готувати собі сніданок.

POV Dave

- Hallo, meine liebe freunde! (пер. привіт, мій дорогий друже), - вигукнув щасливо Адам, заходячи у наш спільний коридор, який розділяв наші кабінети.

- Що з тобою? - запитав сміючись я, розбираючись з принтером.

- Зі мною нічого, а ось ти, брат - молодець! Вітаю! - сказав він і обійняв мене, а я тільки незрозуміло подивився на нього.

- Я не розумію... Ти що, вже почав святкувати відпустку?

- І не тільки відпустку! Ех, який класний день. Я вже давно чекав на тебе у моєму клубі, - промовив друг і витягнув з-під стола пляшку дорогого віскі.

Звідки вона тут взялася?

- О Боже, Адам, заховай це. Тобі не вистачає проблем з керівництвом?

- Так ти і є моє керівництво, чого мені боятися? - розсміявся він, відкорковуючи пляшку.

- На що ти натякаєш? У якому клубі?

Адам вручив мені склянку з міцним напоєм, але я відставив її.

- У моєму клубі молодих татусів. За це і вип'ю, - відповів той, і підніс склянку до рота, але як побачив мій подив на обличчі, забрав її назад. - Ти не у курсі?

- Не у курсі про що? - серйозніше запитав я, і тоді Адам остаточно поставив склянку на стіл, не випивши ні грама.

- Мені буде вдома непереливки - сказав стривожено він, і повернувся, щоби втекти до кабінету, але я схопив його за піджак.

- Стоп, стоп, стоп. Куди ти зібрався, поки не відповів на моє питання?

- Ох, добре. Я покажу тобі дещо зараз, але ти не нервуйся, о'кей?

POV Annika

- Ти йому досі не розповіла? Серйозно? - шоковано запитала Лія, поки допомагала складати мені валізу з речами.

- Ні. Я намагалася, але він не мав часу, - відповіла тихо я, випивши трохи води.

- Ну ти даєш... Тобі вже краще? - вона кинула речі, і підійшла до мене, беручи за руку.

- Ні. Мене жахливо нудить, - закривши рот рукою, відповіла я.

- Тоді може поїхали до лікаря?

- Три години до вильоту, ти смієшся? Лікар попереджав мене про це. Нічого нового він мені не розповість.

- А батькам ти сказала?

- Ні, я говорила сьогодні з мамою, але я повідомлю їм після поїздки, а то мало що... Не хочу, щоби вони переживали.

- Ох, Ані... - сказала тихо Лія, поки я вже вкотре побігла у ванну.

POV Dave

- І ти знав про це, але нічого мені не сказав?! - кричав на Адама я, коли ми вже їхали у машині.

- Я ж не твоя дружина, щоби казати тобі про таке. Я думав, що Аніка давно сповістила тобі, якщо про це вже знала Лія.

- Боже, який я ідіот! - розлючено мовив я, стукнувши по керму.

Через роботу я зовсім забув приділяти час дружині, який нам обом так потрібен. Я відчував провину.

- Слухай, а тобі не здається дивним те, що вона досі тобі нічого не сказала? - підозріло промовив Адам.

- Що ти маєш на увазі? - шоковано запитав я.

- Ну там... Ем...

- Ти дурень?! Аніка не зраджувала мені, - викрикнув я. - Ти можеш отримати по голові за такі думки про мою дружину.

- Я й не про...

- Чи ти щось знаєш і приховуєш від мене, Адаме? - запитав погрозливим тоном я.

- Дейв, присягаюся, я нічого не знаю, і не хочу більше нічого говорити тобі.

- Та щоб тебе, Браун! - викрикнув я і коли ми приїхали до будинку, вибіг з машини навіть не зачинивши її.

- Чорт, Паркер, охолонь! - кричав ззаду Адам.

Постукавши у двері своєї квартири, я очікував побачити за ними Аніку, але на диво відчинила Лія.

- Хлопці, а ви що тут робите?

- Де вона? - розлючено запитав я без привітань, і зайшов у квартиру, після чого побачив її...

POV Annika

- Де вона?! - почувши знайомі крики, я вибігла з ванної та побачила Дейва з Адамом у коридорі.

- А чому ви так рано? - незрозуміло запитала я.

Побачивши мене, Дейв підійшов на мінімальну відстань, а в його очах спалахнула злість. Я давно його таким не бачила.