Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

Вона й далі водила голкою, вимальовуючи на полотні квіти та листя, білим по білому. З алхімікової оповіді дівчина зрозуміла, що, на щастя, віннські гості так і не дізналися, звідки ж у нижчої взялася гілка. Принаймні жоден із них не ризикнув звинуватити в цьому безцінному набуткові королівського чаротворця. Хоча такі натяки й ковзали поміж слів, та, вочевидь, Фрейріх і Ельбрах знали, де межі обвинувачень, яким варто звучати.

— Якою ж ви бачите нашу подальшу співпрацю? Дозволю собі це так назвати, — мовив Жаррак, позираючи крізь скельце бокала на вогонь, який мовби підкорився чаротворцевому настроєві — зашипів і здійнявся вгору, аж Канре притиснула вишиття до себе.

— Здається, все гранично просто. Ви знаєте, чого хочемо ми, — відповів маестр Ельбрах. — Ми знаємо, чого прагнете ви.

— Чого ж? — Чаротворець ввічливо схилив голову, припрошуючи гостя повідати йому більше.

— Смію припустити — спокійного життя без загрози вашій негідній таємниці.

— Необачно вписувати спокійне життя в список бажань королівського чаротворця.

— Тоді ми радо вислухаємо ваші пропозиції. Будьмо відвертими: чого ви бажаєте за рецепт зілля Гвеннана Альвіанні, маестре Престе?

— І ставити умови зараз більше личить нам, — озвався Фрейріх. — Проте ми хочемо вирішити все мирним шляхом. Бо віримо, що недарма зайшли так далеко.

— Власне, зайшли надто далеко, — відповів Жаррак і хруснув пальцями, котрі лежали на його артефакті, поки що складеному. Та Канре не надурив би цей оманливий спокій, бо секундне клацання може оживити смертоносну зброю. — Я, зізнаюся, був подивований тим, що ви вдвох кинулися на пошуки моєї шановної жони, вирішили приплести до її імені таку сміховинну історію і ще налагодилися погрожувати цим мені.

— Ми вам не погрожуємо, маестре… — втрутився Ельбрах, мабуть, передчуваючи грозу, проте Жаррак лише здвигнув бровами на таку заяву.

— Герцогу, це ви просто не були присутні при тому, як ваш друг спілкувався зі мною в клубі алхіміків.

— Ох, гаразд, я образив великого пана, — огризнувся Фрейріх і картинно змахнув руками. — А все тому, що не хочу підтримувати ваш фарс. Ви, франці, занадто любите розлогі слова та довгу балаканину…

— Балаканиною, маестре Фрейріху, займаються кухарки на задньому дворі. А в нас тут товариська розмова.

— Та звіть як хочете! — Віннець зненацька почав втрачати терпець, і Канре міцніше затиснула голку, бо нитка неспокійно дрижала, мовби переймала настрій того, з кого висотувалась. А може, то вона і впливала так — дівчина поняття не мала, як це чаротворче химерство працює. — У нас є свідки, у нас є докази, у нас є все. Ваша «шановна жона» — безрідна нижча.

Канре здалося, що ці слова стають матеріальними і зміяться з Фрейріхового рота смугами лускатої шкіри.

— Так, я почув про ваші докази, — відказав Жаррак і опустив бокал на стіл. — Смію запевнити, у них ніхто не повірить.

— Якби ви були такі певні, то не вели б з нами цю розмову.

— Тоді саме час відкрити вам причину, з якої я запросив сюди вас обох.

Чаротворець таки вдарив по ціпку, і артефакт розкрився, сипонувши на підлогу темним порошком, якого Жаррак надто багато вклав в один із сегментів.

— Маестре Престе, — посміхнувся герцог, котрий тримався розслаблено, на відміну від свого молодшого й гарячкового супутника, — ви ж не думаєте напасти на власних шановних гостей у власному домі? Ви ж усвідомлюєте, що приймаєте в себе герцога Лорингії та спадкоємця великого дому Фрейріхів, належного до першої лінії Вінка Вінну?

— Напасти? Побійтеся бога, я не зовсім попрощався з головою, хоча ви мені й приписуєте таке. — Жаррак сперся на ціпок і підвівся, не зводячи очей із гостей. — Я покликав вас сюди сьогодні з іншою метою. Як королівський чаротворець Франу, я звинувачую вас, маестре Віллю Фрейріху, в умисному вбивстві алхіміка Айнфрада Ґрехама.

Канре зробила останній стібок і зав’язала нитку вузлом.

Розділ 12. Альянс обману

Канре затиснула голку міцніше, щоб та не вислизнула з пальців. Не встиг Жаррак завершити свої обвинувачення, як Фрейріх метнувся просто до дверей на терасу. Чаротворець хряснув артефактом об паркет — срібне сяйво зайнялося, двері та вікна позачинялись, і штори шурхнули, змикаючись і занурюючи кімнату в півтемряву, де тільки свічки на столі й камін кидали світло.

Дівчина тим часом стискала вишивання обома руками, відчуваючи натяг нитки, і невідривно слідкувала за Ельбрахом, щоб його позірний спокій не обернувся раптом ударом у спину. Проте герцог сидів у кріслі та мовчки спостерігав за тим, як Жаррак, оточений срібним плетивом чару, спинив поривчасту спробу Фрейріха кинутися до виходу.

— Він же не всерйоз, маестро? — прошепотів герцог, повертаючи в її бік темні очі.

— Мій чоловік не схильний жартувати з людськими життями.

Чаротворець тим часом шепнув щось до свого артефакта, нитки розтеклися, виплітаючи пута. Мить — і вони змусили Фрейріха опустити руки від штор, скутали його і, шпурнувши спершу до стіни, пригніздили в покинуте алхіміком крісло.

Віннець змінився з лиця так разюче, що Канре мороз сипонув по шкірі. Вона хоч і не відчувала аур яскраво, як чаротворці, але бачила його непогамовну лють, котра ось-ось розірве срібне плетиво. Так їй збоку видавалося, та хоч скільки алхімік не сіпався, тонкі напозір нитки чару не піддавались.

— Судячи з цього шаленого пориву, ви готові визнати свою вину просто негайно, так? — спитав Жаррак, важко спираючись на ціпок.

— Та ви взагалі не маєте права мене затримувати, — прошипів алхімік. — Я спадкоємець великого. Мене захищає Вінок Вінну!

— Дякую за нагадування, мені про це відомо.

— Панове, панове, може, будемо вирішувати по одній проблемі за раз? — озвався нарешті Ельбрах. — Хоч яка біда спіткала шановного Ґрехама, зараз ми тут в іншій справі. І, маестре Престе, неґречно поводитися так із гостями. Я був певен, що королівські чаротворці у Франі складають обітницю не використовувати свої благословення намарне. Тим паче,