Руслан Баркалов - Письменник, Руслан Баркалов

Роан сидів в машині на розі Яблуневої і Червневої. Там якраз знайшлося місце для його кросоровера. Ще й таке зручне. І при цьому далеко і добре видно хто йде.

Чекати довелося довгих двадцять хвилин, поки нарешті на горизонті замаячила чиясь об’ємиста фігура. Це без сумніву була вона – Роза.

Коли фігура трохи наблизилася, так що її можна було добре розгледіти, то Роан про себе відмітив, що вона все-таки дещо краща від своєї тітки. Хоча про покійних таке думати гріх. Але це був факт.

Жінка принаймні була молодша від Юнти років так на десять. Може трохи більше. І заодно трохи краще виглядала. Зате одягнена була так само паскудно як її родичка. А то й гірше. Бо ж те, що на ній було – висіло здоровенним балахоном, розмірів так на два більше аніж потрібно. Але це дурниці.

Роан готувався до іншого. Він знав, що Роза буде зараз вимагати. Саме вимагати бо ж інакше вона розмовляти і не вміє, видно. І йому доведеться дати собі ради з тим, що він ніколи раніше не робив – поставити цю нахабну дамочку на її місце. А це, судячи з телефонної розмови, буде не так просто.

Роан мигнув фарами, вказуючи що він чекає, набрав повні груди повітря і тяжко видихнув. Він був готовий.