Руслан Баркалов - Письменник, Руслан Баркалов

Вони сиділи на терасі з виглядом на море. Десь в низу плескала хвиля. Сонце сідало за горизонт. Спека спадала. Краса.

Але Роанові було якось не до того. Його мучило одне питання – що робити? Як бути з цією не зрозумілою племінницею? Бо судячи з усього, вона аферистка ще та. І в цьому якраз полягала вся проблема.

Роан добре знав, що такі люди просто так не відмовляться від своєї здобичі. Вони готові на все заради гарного куска. А тут не просто кусень – тут ціла телятина. Така гарна, свіжа, соковита. Тож як її позбутися?

Серж міркував розсудливо. Він порадив Роанові не робити ніяких різких рухів. Бо ж саме цього вона і чекає.

– Аферисти завжди чекають, що людина почне сумніватися, бідкатися, начне щось вигадувати, бігати туди-сюди. Вони чекають моменту, коли жертва впадає в паніку. Бо саме тоді її найкраще обтрушувати. Це найпростіше. – говорив чоловік. – Тому вам слід сприймати все покійно. Щоби вона там собі не говорила. І не думайте, що все так просто. Вона може такого наплести, що волосся дибки стане. Це класичний метод. Не звертайте уваги. Ми все владнаємо і зробимо як треба.

Роан кивнув головою. Серж продовжував міркувати про все, доки його не перебив Том, один із його друзів.

– І ще, коли приїдете, треба обов’язково подати на неї в суд!

– А це для чого? – здивувався Роан.

– А це обов’язково! – відповів той. – Інакше справа не піде. Пропустите ви – то подасть вона. Якщо ще цього не зробила.

Так, ці хлопці добре знали всі тонкощі душі злочинця. Певно не один раз були свідками подібних ситуацій.

Як усе це дивно. А зовсім не давно він про це все навіть не те що думати – уявити собі не міг, що таке можливо. Але видно, рано чи пізно доводиться дізнаватися справжній рівень дна своїх, так би мовити, родичів.