Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

- Що з нею? - запитала арахнантропа.

- Вона така відтоді як почула що ті двоє з ВЕСПЕР. Духи розповіли що до них приходив інший, вампір із силою підкорювати собі мертвих. Він тоді одним рухом майже витяг її душу із тіла, можливо у той момент щось у ній зламалось, не знаю.

Марія мовчала, враз вони опинились одні з Францем, всього за пару ночей отак лишитись без тих, з ким було добре у цьому нежитті, кого майже можна було назвати сім’єю. До справжньої родини однаково вже ніколи не повернешся а тепер...

Якби ж тільки вона була тут, якби ж вони вдвох зустріли нападників...

Ланцюжок на нозі раптом став таким важким, таким холодним, навіть для її неживої шкіри, що аж пік.

- Маємо визволити його! - сказала рішуче.

- Знаєш де шукати ВЕСПЕР?

Вона подивилась на електричну плитку марки котра буква в букву повторювала назву зловісної організації. Коробка від неї валялась на настінній шафці позаду барної стійки, запилена і засалена але з розбірливими написами.

«Виробничі потужності за адресою: м. Вінсайд, вул. ім. Дваліна 33.»

- Справді, це цікава ідея але чи може бути що це той самий ВЕСПЕР?

- Не знаю, але думаю, дізнаюсь.

- Хтось прийшов, - попередив Нгану, орієнтуючись на слух.

Але ж дивно, вона не бачила жодної крові та Франц не помилився. Близько десяти людей, вдягнених у легкі бронежилети і озброєні пістолетами вторглись на територію. Жодного слова, жодного попередження і пропозиції здатись. Одразу відкрили вогонь.

Марія впала на сніг, тендітне тіло прошило не менш ніж п’ятнадцяти куль, неподалік від неї щойно рухнув павук. Загарбники пішли над їх тілами, вважали що вже все скінчено але...

Кровопивці і арахнантропу пощастило. По-перше жодна куля не влучила у голову, по-друге, вони були не срібні. Тому щойно ці солдати опинились поряд з «тілами», обидва вхопили їх за ноги і вскочили з атакою.

Перша нога відлетіла після змаху кігтями Марії, вона не зупинялась відрубала своїми кігтями руки і ноги іншим нападникам, дивуючись тільки чом так важко, ніби б’є не у живу істоту а у якусь дерев’яну ляльку.

Тим не менш сніг під її ногами заливало червоною, смердючою і густою кров’ю.

Франц у той же час лише сковував нападників своїм павутинням, висмикував з рук зброю і або кусав їх, або намагався ламати шиї, не дивлячись на те що укус просто не працював а для добивань у нього вистачало сили але не досвіду і навичок. Тому закованих у павутиння проштрикувала Марія своїми кігтями.

Одного нападника вони лишили, хотіли допитати та він одразу вивернув голову під кутом, що свідчив, нападник сам собі зламав шию і вже нічого нікому не скаже. Тому кровопивця вирішила хоча б загоїти свої рани за допомогою крові, поки тіло ворога ще було теплим але не змогла проковтнути ту бридоту, що була у створіння за кров.

Франц вимастив два пальці і понюхав ту речовину (хоч чув запах і на відстані).

- Це мастило, таке саме що я зливав з авто.

Марія не відповіла, лиш зірвала з шиї мертвого загарбника якусь ціпочку (на ній виявився жетон) і ілюзія зникла. Те, що колись було людиною, нині більше походило на слухняного робота-андроїда. Багато трубок, деформовані кінцівки, очі у котрих нема повік, щелепи без губ, то вже були машини а не люди.

- Не дивно що ці роботи чинили такий спротив моїм кігтям.

- Та моїй отруті, - додав Франц.

- Позбудься тіл, - через деякий час мовила Марія і просто пішла у сторожку.

- Чому саме я? - обурився павук.

Прийшла пізніш за нього, роботи не виконує, командує ним немов хлопчиком. Але кровопивця навіть не обернулась, лишивши юнака сам на сам з власним парким диханням у цю холодну ніч... ну іще з десятком трупів.

Спалити ВЕСПЕР’івців у плавильні не вийшло, через перше ж тіло цех знов набув статусу: «непридатно для праці», тож тіла довелось закопати.

Поки він працював то чув зі сторожки як вона тихенько смокче кров з пакета, трохи згодом зміг розібрати шепіт Марії до Рени, він перебивав незв’язне бурмотіння лисиці.

Щось вона їй розповідала, та що саме? Певно розказувала їй про свої стосунки з Ітаном, котрі привели до її смерті.

Та навіть так, кіцуне не реагувала, привести її до тями не вийшло і це, як думала кровопивця, нищило ключик до загадки місцезнаходження перевертня.

Тож лишалось тільки перевірити вул. Дваліна 33...

Настала та ніч, вона була готова і налаштована рішуче. Сьогодні вона визволить його.

На звалищі лишиться павук, він програв свій шанс на допомогу у камінь-ножиці-папір і погодився боронити, тим більш у нього в розпорядженні тепер було цілих вісім глоків[1], один взяла собі Марія. Проблема лиш в тім що до них майже не було патронів.

У тій бійці кіборги-біороботи відстріляли майже весь боєзапас, набоїв лишилось на півтори магазини. Один взяла кровопивця, той що був повний, інший лишила Францу і надіялась що він йому не знадобився.