Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

Ті аспіранти, коли він дізнався, що накоїв сильно засмутили його, а коли побачив те відео з вовкулачкою...

Стільки крові тепер було на його руках а він не здатен завадити цим безглуздим експериментам, не може зупинити нові жертви, а вони будуть, бо ця хмара і не думає зупинитися.

Орфейн тим часом на іншому боці бар’єру лютився і нервував. Його образив Самуїл, принизив перед усіма підлеглими а він навіть не міг помститись, боявся що як зітре пам’ять своїм найліпшим продуктам і його найціннішим співробітникам то диявол повернеться, вже не повірить у казочку про незграбну аспірантку. Точно вб’є його за кіборгів, котрих щойно отримав і навіть не взнав.

Та що взагалі не так з Самуїлом, так лютитись через якісь дві речі, вони вже не люди а якби і лишились ними то і що?

Хіба мало їх трійця вбила і знищила за всі ці роки?

Може вони з Люцієм разом вже і п’ятсот років але я за свої двадцять вже довів що потрібен їм! Саме так! Без мене ВЕСПЕР не було б, тож нехай пам’ятають про це!

Ще цей Дейно, куди зник цей кровосос!?

Саме тоді, коли я потребую його найбільше, він навіть на зв’язок не виходить.

Хаст був найліпшим з помічників Орфейна, два роки він працював на нього, завжди покірний, завжди відповідальний і головне завзятий, коли справа стосувалась «дослідів». Як ніхто інший, Дейно розумів свого господаря і разом з ним катував, знущався і просто «експериментував» над усіма «об’єктами» котрі попадали до них у руки.

Сам демон-гермес з приводу цих двох факторів (приниження і відсутності) лютував і зривався на Ітані, мішав між собою наявні сироватки і часто колов перевертню екстракт срібла лише аби побачити як той корчиться на підлозі від болю. Потім колов йому №54 і так по колу, зовсім забув що його ціллю на початку роботи з перевертнями було створення двох сироваток. Одна мала підкорювати звіролюда, робити з нього слухняного, безвольного раба. Інша примусово перетворювати його на звіра.

***

На звалищі було незвичайно тихо, ворота лежали десь неподалік, зірвані і присипані молодим снігом, зовсім трохи бо ще не було жодної справжньої хуртовини. Увесь брухт був, здається, на місці.

Марія прибула щойно, хоч вже і була опівніч, та минулої ночі вона була зайнята а зараз... чом нікого не було? Сторожка закрита але поряд з дверми зяяла невеличка скрізна діра.

В плавильні мирно спав Франц але окрім його крові і кішки Шини, вона не бачила жодної живої істоти на території. Сторожка була абсолютно пуста, так само як і двір, навіть Рени ніде не було (лисиця то єдиний дух котрого Марія бачила).

Може разом кудись пішли? - подумала.

Але ж як, якщо ворота зірвані з петель а сторожка пробита, щось мабуть сталось.

Дівчина розбудила Франца аби запитати його, він був заспаний, стривожений і засмучений.

- Бос повернувся? - запитав він одразу, навіть не розкривши очі.

- Ні, я не можу його знайти, що тут сталось?

- А щось сталось?

У відповідь кровопивця схопила його за руку і виволокла на вулицю, сонний павук розплющив очі і в’яло угукнув.

- Ну так, - каже. - Сталось.

- Що? - спитала вона, втрачаючи терпіння.

- Його викрали.

- Ітана?

- Так.

- Хто, коли, куди? Я вирушаю шукати! - гарячкувала вона.

Навіть стрепенулась і справді в сторону воріт але тепер вже павук затримав її, вчепившись у руку.

- Не так швидко, ходімо у сторожку, розповім, що розказали мені духи.

Поки йшли, він підхопив якийсь лист металу і приклеїв його павутиною на стіну сторожки, таким чином полагодив отвір. Тимчасово звісно, бо його павутиння не трималось вічно. А вже у приміщенні, де Франц не так мерз і повільно заварив собі чаю, сьорбнув і лише тоді почав розповідати:

- Нас не було одну ніч, десь позавчора, обох. Тут лишались тільки пан і пані Мюллер...

- Міллер, - поправила Марія.

- На перепустках значиться Мюллер. Вони були тут вдвох, тоді прийшли вони, огидні і страшні люди-машини із ВЕСПЕР, хотіли щоб пан працював на них а він відмовився, тоді його просто вирубили і забрали.

Вона не могла второпати як це вирубили перевертня?

Запитала.

- Електрошок, такий що навіть його взяв.

- А Рена, вона ж мала щось зробити, не могла ж його кинути сам на сам з ними?

Франц опустив очі, тоді жестом покликав її з собою і відкрив сховок у підвалі. Лисиця сиділа там, дивилась у кут, бурмотала щось нерозбірливе якоюсь іншою мовою, не англійською, котра у Кровії була державною.

- Рено? Рено, як ти могла? Ти його забрала і навіть не стала захищати! - та марно.

Жодні спроби Марії достукатись до кіцуне не були успішними, та просто не реагувала. Ніби її тут навіть не було або що вона з’їхала з глузду.