Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

Він слухав те з відкритим ротом, йому просто не вкладалось в голові усе почуте, він був одночасно щасливим і нещасним. На звістці про онуку одинока сльоза покотилась його щокою.

Але…

Тепер коли вони це все дізнались, було чутно звук, щось типу електричного тріску, то імпланти під шкірою не приймали звичайних людських почуттів. Той тріск наростав аж поки голови обидвох офіцерів не повисли безвольно на шиях. Перейшли у сплячій режим аби уникнути перевантаження систем?

Через три хвилини вони опритомніли але нічого не пам’ятали а додаткові вихідні відкрито пішли пропивати у бар неподалік башти.

Клятий Орфейн!

Самуїл лютував, готовий був порвати «дослідника» на шмаття, якби той був хоч трохи матеріальним!

- Я попереджав тебе, що вб’ю, якщо ти зітреш їх особистості!

- То я нічого їм не робив, - здивовано але перелякано відповів демон.

- Вони не мають жодних спогадів про власних рідних!

- Це проблема?

- Так, шматок ти лайна, проблема! Я ціную у своєму відділі тих хто може міркувати головою, як людина, не машина у всьому і завжди беззаперечно підкорена людині.

- Вони все ще мають людські мізки...

- Досить цих слів! - диявол прийняв свою справжню подобу - крилатого, червоношкірого демона з хвостом та рогами. На очах у всього дослідницького відділу, звиклого лише до Орфейна.

Демон-гермес здавалось зжався від страху.

- Це зробила Айва! - заверещала хмара, одягнена у лабораторний халат і штані з туфлями.

- Яка Айва? - низько, повільно спитав Самуїл.

- Айва Фостер, моя аспірантка, новенька, вона випадково стерла їм частину спогадів! - а сам показав пальцем на молоду дівчину у дальньому куті приміщення.

Айва якраз робила записи стосовно в’язня, Міллера. Диявол настиг її не більш ніж за секунду, немов червона блискавка він підлетів до неї на своїх крилах, не зупиняючись зустрів долонею її обличчя а тоді... розмозжив її голову об стіну. Вже обезглавлене тіло впало на вимиту, вкриту кахелем підлогу, а над ним з такого самого білого кахелю на стінах стікала кров, мізки, падали шматочки черепа, зубів і вміст очних яблук, котрі полопалась ще при зіткненні.

Айва загинула молодою, не мала ще навіть двадцяти п’яти років ні за що. Орфейн вчинив з офіцерами те, що вчинив, ніхто інший, ця миттєва брехня була результатом панічного страху демона-гермеса перед тим, хто називав себе потомком самого Люцифера, вигнанця з небес. Самуїл те все усвідомлював, знав як своє власне тіло, але не мав жодного способу вбити щось неосяжне фізично, інакше вбив би його вже давно. Дівчину він вбив від люті і безсилля та аби підтримати власний авторитет, показати хто могутніший у цій зграї.

Але це була пуста смерть, без жодного реального сенсу і це лютило його ще більше.

***

Екстракт срібла йому тепер кололи регулярно, аби він ніяк не міг боротись.

Так, Ітан був ще живий, як виявилось сироватка №54 котру винайшов Орфейн ціною життя минулого піддослідного перевертня була бустером. Своєрідним еліксиром, що багатократно посилював рідну надприродну здібність перевертня до регенерації, настільки що навіть лікував срібло...

Нової руки у нього не відросло, та і всі шрами були на місці але повернувся ледь втрачений зір і життя його було в безпеці, до нового експерименту.

Наприклад сироватка №68 вводила арктантропа у щось подібне на бойовий транс. Він не сприймав дійсність довкола себе, наче входив у сон, поки тіло руйнувало усе довкола. Це було дуже схоже на першу в його житті повну трансформацію - усе тьмянішало, від розуму лишилась лише інстинкти. Тільки тепер замість інстинкту була жага вбивства а його сили виростали, єдиним плюсом було те, що він у цьому стані максимум випускав кігті та ікла а не перетворювався повністю.

Через цей еліксир берсерка його камеру облаштували  силовим полем, котре було з усіх сторін і не давало навіть торкнутись м’яких стін, боляче жалило при доторку. Тепер це було єдине, що його зупиняло і тримало в узді, бо перший раз від тієї сироватки ведмідь вирвався і несвідомо вбив цілу групу працівників у білих халатах.

Сироватка №69 збільшувала лібідо. Орфейн спеціально перед тим як давати цю рідину в його тіло десь примудрився дістати у свій полон дівчину-вовчицю, вовкулаку. Помістив їх обох у його камері і дивився, сподівався побачити спаровування двох перевертнів а у кращому випадку ще й отримати для дослідів дитину, котра б з’явилась у результаті, та це була довгострокова можливість і вона не справдилась.

На жаль, та дівчина загинула, Ітан так сильно стримувався, що те все лібідо трансформувалось в агресію і він втратив контроль, немов би йому знов вкололи №68.

Згодом ведмедю показали відео розправи, як вони обоє були нагі, вона під впливом речовини лягла розставивши ноги а він накинувся на неї і порвав на шматки.

Ітан навіть не знав її ім’я. Він пам’ятав що опритомнів стоячи на ногах, посеред кривавої бані, як і минулого разу, коли вбив тих аспірантів, але не розумів чому не має одежі.