Сергій Бобрицький - Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький

– Алло, може, вистачить, га? – Зобразив я втому голосом. – Це вже навіть не смішно. Ну не збираюся я двадцять чотири на сім копатися в головах твоїх сестер зокрема і в таємницях клану в цілому. Повір, того, що я вже знаю, і так достатньо для надлишку Каргіних у моїй сірій речовині. Ну подумай сама: у світі сто сімдесят дев'ять чарівних родин. Не кажучи вже про всіляких самородків-одинаків різного ступеня обдарованості. Переді мною – весь світ, грубо кажучи. А ви все ще думаєте, що мені цікава брудна білизна одного-єдиного клану? Більше того, клану, з яким у мене ще й складаються партнерські стосунки? Та нахіба мені це?! Мені вже набагато цікавіше покопати під наших ворогів, чи що.

– По-перше, сто сімдесят сім сімейств, а не сто сімдесят дев'ять, будь-який поважний клан веде облік магічних сімей і знає ці цифри напам'ять. – Сухо поправила Алла з переднього сидіння, навіть не повернувши голову в мій бік. – А по-друге, Вікторе, у нас немає спільних, «наших» ворогів. Є ті, хто перейшов дорогу Каргіним. І є окремо твої вороги. Наприклад, тобою можуть зацікавитися дружки Олімпіаса Бореаса. А це, між іншим, не будь-хто, а клан Маркових. Можеш на дозвіллі поцікавитись про них своїми Очима.

Щоб мене… Я тупо й бездарно забув про Маркових. Звісно, ​​я про них знав! Вони, власне, були одним із аргументів, коли я уламував Вей Гао допомогти мені в усуненні Олімпіаса. Найсильніші чорні маги у світі. І я – убив друга одного з їхніх босів. Так, очевидних слідів, крім магії повітря та домішків божественної сили, Голос Грому не залишає. Вийти на мене у темних чаклунів було дуже мало шансів. Але вони були, трясця. Отже, деякому Віті знову треба не плескати вухами й ловити гав, а зосередитися на безпеці та виживанні. Мене та моїх близьких. Але Каргіній я відповів зовсім інше.

– Нема чого там цікавитися, знаю я про них. І ти все ще не маєш рації, Алло Ігорівно.

Я спеціально згадав її по батькові. Адже Каргіни – це той рідкісний випадок магічних сімей-сексистів, так би мовити. Яга розпорядилася так, щоб магічний дар отримували лише її нащадки жіночої статі. А чоловіки – так, для продовження роду. Коротше, справжні слов'янські амазонки. І, звичайно, Аллу не могла не дратувати згадка про смертного батька.

– Насправді, сто сімдесят дев'ять. Ви, може, облік і ведете, але не всі клани мусять бути, як на долоні, так би мовити. Наприклад, діти хетського Ілуянка чудово почуваються в горах Туреччини, просто ні з ким з інших магів на контакт не виходять, а діти Оньяме, з ашанті в західній Африці, вирішили змінити тип існування на безтілесний, сидять собі у світі духів і стихій, кайфують, за владу не борються і нікому не заважають.

– Іллуянки?.. Оньямі?.. Але про них збереглися лише перекази... – Спроба бути зі мною відмороженим стервом дала тріщину. Шок та цікавість від нової інформації прямо-таки струмували з аури Алли.

– Ага. Бачиш, як гарнесенько, що з кланом Каргіних хоче мати нормальні стосунки носій Очей Роду? А ти – сердишся на мене все ще. Хоча ми вже порушували тему того, що на той момент ні в кого з нас просто не було іншого вибору. Сталося те, що сталося, Алло.

– Та пішов ти… – Буркнула Аскет і відвернулася до свого вікна. Подальший шлях у машині панувала незручна тиша.

Слава всім богам, але їхали ми не довго. І вже через півгодини наша машина, у супроводі свого конвою, прибула в село під Харковом – Бабаї, де зупинилася біля особнячка, що досить непогано виглядає, виконаного в світлих тонах і обнесеного живою огорожею. В цілому, все ошатно, красиво і подалі від галасливого міста. Якби не один момент. Очі мені казали, що їхня головна резиденція знаходиться на Олексіївці… Це я вважав за потрібне вимовити вголос.

– Ага, розігнався. Так я тебе вперше у святу-святих клану і повела. Тут у нас локація для магічних експериментів та всяких небезпечних заходів. Зробимо все необхідне тут. А запрошення в самісіньке серце клану Каргіних ще заслужити треба!

– Угу… Резонно. Ну, спецлокація, то спецлокація, як скажеш. – Не став я сперичатися. Тим більше Очі нічого небезпечного не показували. Окрім, мабуть, жінки.

– Тільки Алло, скажи, будь ласка, що дамочка, яка нас зустрічає – це голова Каргіних? Інакше наявність на вашій території людини, настільки обвішаної різними захисними заклинаннями, мене трохи нервує.

– Ти... ти бачиш її?.. – Тон, яким це було сказано, мені взагалі не сподобався. Дашу на сусідньому сидінні навіть пересмикнуло. Потрібно було терміново порозумітися.

– Не стільки її, скільки тонну різноманітних чарів, що ви на неї накинули. Або вона сама на себе. Там стільки різних рушників Мари та іншого, що вона немов новорічна ялинка, хай йому. Але ялинка, внутрішньої суті якої я не бачу.

 – От і добре, що не бачиш. Так буде найкраще для всіх. – Видихнула Алла. – І так, це Людмила Каргіна. Зараз вас познайомлю.

Я вибрався з машини, допоміг це зробити Даші. На території будинку було досить просторо. Але напругу, що тут згустилася, я буквально відчував шкірою. Кожна з присутніх відьом, мов рентген, просвічувала мене і мою дружину. Піклися про безпеку улюбленої голови, щоб їх. Та вже не з'їм я її, точно! А ось щодо того, що вона мене не зжере – не певен.

– Людмило, дозволь відрекомендувати тобі володаря Очей Роду – Віктора Дубровського. І його дружину – Дар’ю Дубровську.

– Дуже приємно познайомитись особисто, Старша Сестра. – Я м'яко потис руку ефектній рудоволосій відьмі років тридцяти п'яти на вигляд. Хоча достеменно знав, що їй уже перевалило за п'ятсот.