Хелена Хайд - Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд

Розділ 32. 5

Мене трусило. Сильно. Так, що здавалося, весь світ навколо ходить ходором, а висока палацова вежа просто гойдається, наче очерет на вітру.

Клавік... вони не повинні дістатися до нього. Не повинні навіть волосинки на його голівці торкнутися! Але...

Спробувавши сфокусувати погляд на Аркові, я зрозуміла, що очі заливають сльози.

Тому що це означатиме один простий факт: я дам йому померти. Не просто дозволю лорду Кобальту та фальшивій королівській родині здійснити задумане. Не просто сприяю тому, що сила королівської крові перейде від Фростів до Аргенделів.

…Але й віддам їм життя свого чоловіка. Того самого, з яким було так тепло, добре та затишно. У чиїх обіймах ставало спокійно, а в ліжку — палко солодко. Хто був поруч, не кидав і не зраджував, щиро дбав. Доглядав за сином уночі після роботи, щоб дати мені поспати пару зайвих годин, і вкривав плечі теплим м'яким пледом.

— Все добре, Маргарито, — почула я його голос і, мабуть, побігла б до нього, щоб обійняти… але архімаг відгородив мене бар'єром, який не дозволяв ступити й кроку. — Подбай про Клавдія.

Весь світ просто плив перед очима. Затуманена свідомість відмовлялося сприймати і Люція Аргендела, який, знявши сорочку, зручно облаштувався на другому вівтарі. І Крістіана Кобальта, який, бурмочучи заклинання, наблизився до чоловіків, що лежали на холодному камені. Тримаючи в одній руці заповітну скриньку, а в іншій – чорний ритуальний ніж.

Продовжуючи чітко вигукувати магічні формули, він відкрив золоту кришку, вивільняючи з неї потоки блискучого серпанку, які відразу зібрав у маленьку прозору сферу, не дозволяючи вирватися і полетіти вперед, поширюючись по всьому королівству. Ні, ця енергія залишалася у його руках. Залишалася з єдиною метою: використовувати її, щоб назавжди зробити брехню істиною.

— Зупинись, серце, що ховає за ширмою фальш! — голосно промовив архімаг, встромляючи кинджал у серці Люція Аргендела.

Широко розплющивши очі, спадкоємець фальшивого престолу забився в передсмертних конвульсіях, але незабаром стихну.

І тоді сталося те, чого я так сильно боялася і у що продовжувала відмовлятися вірити: лорд Кобальт попрямував до вівтаря, на якому лежав Арк.

Ні. Будь ласка, ні, не треба! Нехай станеться диво, яке завгодно! Аби не це, аби ритуал перервався, і!..

— Зупинись, серце, що ховає в тіні Істину! — вигукнув чародій, вганяючи ритуальний ніж у груди некроманта.

Знесилівши, я опустилася на коліна. Голова йшла обертом, і здавалося, я ось-ось просто знепритомнію. Кинджал справді був у його серці, а міцні кулаки судомно стискалися... перш ніж розслабитися, коли Аркадій Фрост віддав останній подих.

— А тепер справа за тобою, — холодно наказав архімаг , роблячи пару пасів, якими зняв бар'єр, що оточував мене. — Негайно до його високості Люція і скористайся своєю силою, щоб повернути його до життя, коли я спрямую енергію Істини в його груди.

— Я...

— Давай, не зволікай! — підвищив голос лорд Кобальт. — Інакше твій син не доживе до заходу сонця. Разом із тими, хто його ховає.

Схлипуючи, я підвелася на ноги і насилу зробила крок до вівтарів. Невже... невже я збираюся зробити те, чого від мене вимагають? Адже…

Але я не могла, просто не могла дозволити нашкодити Клавіку. Тільки не йому.

— Швидше, я не збираюся чекати на тебе цілий день… — пробурчав архімаг…

Аж раптом обірвався, витріщивши очі, що дивилися на щось за моєю спиною. Кілька секунд я не могла зрозуміти, що сталося.

А потім обернулася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно