Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

– Це ми ще подивимось.

Здавалося, моя удавана впевненість дійсно справляє потрібний ефект на чоловіка. Тому змінившись в обличчі та так нічого більше не відповівши, Маркус залишає мене одну.

Судомно видихнувши опускаю голову на холодну підлогу. Адже встати мені так ніхто не і допоміг, і я продовжувала безпорадно лежати, на брудній підлозі.

Я гірко схлипую у темряву, і гарячі сльози обпалили очі, але мені рано було розклеюватись, я ще жива, і це головна нагода поборотися за своє життя.

Приблизно через годину, коли мене вже почало бити, не так від холоду, що вже пробрався до кісток, скільки від того, що я боялася неминучої зустрічі з Ємельяновим. Вистачало одного погляду на всі ці страшні пристосування, щоб виразно уявити, для чого вони призначені. Недарма у вузьких колах, у Михайла було прізвисько – різник.

В оточенні зграї вірних псів, скоро, мене відвідав і сам пан Ємельянов. На той час я вже була на межі втрати свідомості. Тіло практично оніміло від холоду і мотузок, що стискали мене. Але коли я побачила цього мерзенного виродка, що наближаючись розплився в хтивій усмішці, мене моментально кинуло в жар. 

Я ніби дивилася в очі справжнього жаху. В цей самий момент було марно кричати й кликати на допомогу, а тим більше вимолювати помилування. Ця людина від усього цього, тільки буде отримувати кайф. Впиваючись кожною сльозою, кожним схлипом і благанням своєї жертви.

Зараз, врятувати від долі бути покаліченою цим маніяком, мене вже не міг ніхто. Але найбільше в цей момент я шкодувала навіть не себе, а свого ще не народженого малюка.

– Жахливо виглядаєш, — глузливо повідомляє чоловік, нависнувши наді мною. - Бачу що тобі лячно, і ти у відчаї, і це мене не аби як тішить. Тут у тебе вже не буде помічників, щоби допомогти тобі втекти, чи не так?.

– Що? – хрипко перепитую. Думка, що Ємельянов знає про те, хто мені допоміг тоді від нього втекти, окропило холодом. Палич, що цей покидьок з ним зробив?

– А ти думала, я не здогадаюся, — голосно регоче, сідаючи на підставлений йому одним з охоронців стілець.

– Що ти з ним зробив, мразино? - все-таки не стримавши емоції, зло видихаю. 

– Ах ти сучка, — нахилившись чоловік боляче хапає мене за волосся, змушуючи закинути голову назад. – Рот свій поганий відкриватимеш, тільки коли я дозволю!

 – Хочеш знати, що я з ним зробив? - з огидою вдивляючись у моє обличчя, проговорює. - Здох твій Палич, найгіршою смертю і все це тільки завдяки тобі, — розпливається в задоволеній посмішці.

– Тобі це так з рук не зійде, — ціджу крізь зуби.

– Вже зійшло, — пирхає він. - А тепер, моя люба, прийшла твоя черга мені борги відпрацьовувати, і за час твоєї відсутності, вони вже назбиралися, — бридко посміхаючись, Ємельянов пожирає мене своїми хтивими поросячими очима.

А мене мало не нудить від цього.

– Рой, Тоні, підвісити сучку за руки на моїй улюбленій дошці покарання, — кидає він через плече двом амбалам.

Охоронці Ємельянова підходять до мене і розв'язавши руки та ноги, підіймають з підлоги. І не встигаю я відчути полегшення, як мене одразу притискають до якогось дерев'яного щита, що розташований у глибині приміщення. На ньому теж були прикріплені шкіряні наручники для рук і ніг. І я так розумію положення щита регулюються. 

Мої руки різко підіймають вгору, від чого я ледь стримую хворобливий стогін, і міцно пристібають наручниками, від чого я кривлюся. Але намагаюся стримувати себе, не хочу зайвий раз давати можливість цьому виродку Михайлу отримувати задоволення. 

Я стою майже на кінчиках пальців, витягнувшись у весь зріст, від чого все тіло починає боліти.

– Ну як відчуття? – цікавиться маніяк. – Чи достатньо дискомфортно тобі красуне, чи ще дужче ремінці затягнемо?

– Досить дискомфортно, — зчепивши зуби від болю, шиплю у відповідь.

– Ну от і чудово, — блиснувши очима, задоволено тягне. - А то мені не подобається коли ви від болю одразу свідомість втрачаєте. Я навіть не встигаю насолодитися цим чудовим моментом. Ну що, — чоловік весело плескає себе по стегнах. - Мені не терпиться вже перейти до другого акту, нашої вистави.

З цими словами чоловік, підводиться і прямує до одного із залізних стелажів, де якраз і знаходяться ті страшні та моторошні інструменти що я вже встигла розгледіти.

Поки вибирає знаряддя для тортур щось веселе наспівує собі під ніс. Мені ж залишається лише заплющивши очі намагатися абстрагуватися від цієї моторошної дійсності. Але в мене мало що виходило, бо я вже вся тремтіла від страху.

Вибравши все необхідне, чоловік акуратно складає інструменти на каталку, яка стояла поряд зі стелажем і підкочує до мене. 

Я мимохіть кидаю око на моторошні інструменти, і … краще б я цього не робила. На залізній таці лежали скальпелі різних розмірів та форм, ножі, затискачі й ще безліч всякої невідомої мені хріні.

Боже мене зараз знудить.

Від побаченого нудота дійсно стискає горло у спазмі, але я прикривши повіки, знесилено відкидаю голову назад.

- Гей, — чоловік тицяє у мене чимось холодним. - Рано ще подихати, я ще не награвся.

Розплющивши очі дивлюся на свого ката. 

Ємельянов був більш ніж задоволений тим що зараз відбувається. Свинячі очі горять гарячковим блиском, обличчя вкрилося червоними плямами. І чоловік раз у раз зі смаком облизував свої товсті губи. 

Огидне видовище.

Я відчуваю що до моєї шкіри притуляють щось гостре і холодне і різко сіпаюся.

– Чого ти смикаєшся, так тільки болючіше собі зробиш, — усміхається Михайло. - Я тільки хочу позбавити тебе зайвого.

З цими словами чоловік захопивши ножицями край джинс, починає різати тканину і дійшовши до стегна, трохи відсторонюється, ніби милуючись.

– Яка в тебе ніжна шкіра, таку буде приємно псувати. - вкотре облизнувшись, задоволено проговорює.

– Бос, я перепрошую, але вас до телефону, — несподівано в приміщення катівні вбігає ще одна людина Ємельянова. 

– Я ж просив не турбувати мене коли я у цій кімнаті! – верещить наче свиня почервонілий Ємельянов.