Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

і вона мала титул графині за шлюбом з Альфредо, графом ді Лікоза, і від народження, бо була дочка Сципіо, графа ді Чікала. Її мати Марія Тереза народилася мусульманкою в Оттоманській імперії. Чотирнадцятирічна Марія Тереза потрапила в полон під час нападу християнських лицарів, і один із напасників Сципіо ді Чікала, не вагаючись, викрав її. Він палко закохався у свою полонянку, а та, завагітнівши, учинила дуже розумно. Вона прийняла християнство й вийшла заміж за свого коханця саме вчасно: її старший син народився законним. Молодшою їхньою дитиною стала Анжела. Вона була вродлива, як янголи, на честь яких її назвали, і жорстока, мов диявол, якому вона поклонялася. Батьки, особливо ласкава мати, були цим страшенно розчаровані і, коли дочка дійшла зросту, віддали її заміж за Альфредо ді Лікоза, старшого за Анжелу на двадцять років.

Вона дісталася своєму чоловікові незайманою, але хутко знудилася любощами з ним — народивши двох синів, повіялася з коханцями. Альфредо ді Лікоза, будучи чоловіком витонченим і терплячим, допоки його дружина хоча б удавала, що в них усе гаразд, заплющував очі на її походеньки. Урешті-решт він теж мав коханок. До того ж Анжела виявилася ненаситною, а він був уже далеко не молодий. Альфредо не заперечував, навіть коли Анжела приводила коханців додому, аби лише привід для цього знайшовся слушний. Звичаю пристойності завжди слід додержуватися.

Френсіс Стюарт-Гепберн увійшов у дім Альфредо ді Лікоза цілком пристойно. З Франції він поїхав до Іспанії, але, відчувши, що інквізиція наступає йому на п'яти, попрямував до Неаполя зі своїм слугою Анґусом. Він мав рекомендацію від друга короля Іспанії для графа ді Лікоза, який радий був прихистити його. Те, що лорд Босвелл має стати коханцем графині, було цілком очевидним. Френсіс цінував жіночу красу, а Анжела ді Лікоза була достоту вродливою жінкою.

Струнка, мов тополя, вона мала витончені пружні конусоподібні перса й таку тонку талію, що чоловік міг обхопити долонями. Шкіра в неї була білосніжна, навіть на щоках. Очі — подібні до нічного неба, безмежно глибокі, з добре окресленими високими бровами. Довге пряме волосся, чорне із синіми переливами, сягало нижче від колін.

Коли хотіла, вона була чарівливою жінкою, і з чоловіками саме такою зазвичай і була. Інших жінок вона просто терпіла або взагалі не помічала. Не надто добре освічена, писати й читати, проте, сяк-так уміла. Її навчали бути прикрасою, а це їй вдавалося просто чудово.

У графі Босвеллі Анжела ді Лікоза бачила дотепного чарівного освіченого чоловіка, невситимого в ліжку. А Босвелл, який відчайдушно намагався стерти з пам'яті свою єдину любов, не проти був побути Анжелиним полюбовником, доки йому це не набридне.

Він не вдавав із себе святенника, і йому треба було якось жити. Кат пропонувала йому всі свої статки, коли він від'їжджав із Шотландії, але Босвелл не погодився взяти в неї навіть пенні. Вона страшенно гнівалася через ту його безглузду гордість, адже розуміла, що гроші могли б убезпечити його. А в тих, ким цікавився лише мимохідь, Френсіс не цурався брати грошенята. Такий уже він був чоловік.

Уявивши коханого в обіймах іншої жінки, Кат щодуху помчала далі з Марселя. Проминувши Тулон, загін проїхав уздовж узбережжя до Монако, де графиня провела лише одну ніч у звичайній таверні, відмовившись від запрошення принца кілька днів відпочити в його палаці. Потім подорожні дісталися до Генуї й через Тоскану до Рима. Коналл змусив її зупинитися в Римі й кілька днів відпочити.

— Господи, жінко, — вигукнув він, — мої люди просто не переживуть такого поспіху! Граф знає, що ви їдете до нього. Тож доки ми туди дістанемося, він позбудеться тієї хвойди!

Кат була виснажена, під очима в неї залягли темні синці. Вона проспала два дні, а зустрічаючи третій вечір у Римі, сказала Коналлові:

— Виїжджаємо завтра. Я хочу дістатися до Неаполя за три дні.

— Сьогодні зранку я відіслав уперед половину людей із каретами, — мовив він. — Сьюзен і Мей також із ними.

— А я не могла зрозуміти, куди поділися мої дівчатка. Думала вже, що їх спокусили якісь чорноокі молодики.

Коналл пирснув.

— Навряд чи. Це, зрештою, братові дочки, і мені б не хотілося відповідати перед Г’ю, якби з ними сталося щось недобре.

— Шкода, Коналле, що ти не мав цих благочестивих думок, коли весело розважався з дочкою іншого чоловіка, — відповіла Кат із пустотливими блискітками в очах.

Він сердито зиркнув на неї.

— Ви впевнені, що зможете встати й зібратися в дорогу вдосвіта? — запитав він.

— Так, — процідила вона у відповідь. — А ти цього разу спатимеш сам, Коналле?

Він розсміявся.

— Годі вже, дівчисько! Ох і й гострий же язичок ховається у вашому гарненькому ротику! Я прокинуся вчасно. Аби ви встали!

Наступний ранок Кат зі своїм загоном зустріла в дорозі до Неаполя. Надвечір другого дня вони наздогнали добре навантажену карету й віз із багажем, заночувавши навіть ближче до Неаполя, ніж сподівалися. На третій день Кат не давала нікому спочинку, доки вони не опинилися за кілька миль від міста, а тоді веліла зупинитися в невеличкій таверні, щоб викупатися й перевдягнутися.

Дружина господаря невдоволено чмихнула, побачивши запорошену цибату жінку, що увірвалася в її заклад, ще й уселилася до найкращої кімнати на другому поверсі. Але туди подали діжку з гарячою водою — і за дві години господиня вже широко, схвально всміхалася до вишукано вбраної та зачесаної жінки, яка спускалася сходами.

Кат зі служницями знову сіла в карету й рушила в місто, до будинку синьйора П'єтро Кіра. День був у розпалі, і банкіра витягли з дому якісь справи. Його старший син супроводив графиню до нещодавно придбаного будинку поблизу села Амальфі на південь від Неаполя. Молодий Кіра пояснив, що він повністю вмебльований відповідно до розпоряджень, одержаних від Бенджаміна Кіра з Единбурга.

Кат аж дух перехоплювало, коли вона визирала з вікна карети. Дорога, якою вони їхали, небезпечно височіла над морем, що виблискувало внизу якнайменше трьома відтінками синього. Нарешті, звернувши на маленьку бічну дорогу, обсаджену деревами, вони заїхали у ворота з бронзовою дощечкою з написом «Villa del Pesce d'Oro»[26]. За кілька хвилин перед ними постав вишуканий будинок, анітрохи не схожий на жоден із тих, у яких Кат досі доводилося мешкати. Сам будинок мав кремово-жовтий відтінок під покрівлею, критою червоною черепицею. Усипана білою рінню під'їзна доріжка завертала півколом перед самими дверима. Посеред того півкола зеленіла бархатиста галявка, облямована клумбами, на яких пишно цвіли різнобарвні квіти. В осередді галявки стояв круглий фонтан з усміхненим купідоном на