Iрина Давидова - Дамір, Iрина Давидова

— Я теж. Але поряд з цією крихіткою відчуваю себе живим.

— Що ти далі будеш робити?

— Документи вже готуються, Лапочка буде моєю дочкою за законом. Все!

— Ти привіз її сюди... — задумливо мовив він, і я зрозумів, що брат має на увазі.

— Звичайно! Тепер вона — моя сім'я.

— А я радий за тебе. Правда, радий.

— Хто б ще порадів, як не ти.

— Я там купив ліжечко, матрац, ковдри, візочок. Загалом, багато всього.

— Дякую, але це ще не все.

— Що ти маєш на увазі? — посміхнувшись, зацікавлено спитав Кирило, взявши в руки пляшечку з соскою, що стояла на комоді.

— А те, що я забираю Ангеліку, а ви з Михайлом встановлюєте ліжечко і стелити все.

— Ти нею тепер не надихаєшся? — якось хвилююче запитав він, схилившись над дитиною.

— Не хочу ні на секунду залишати, якщо в цьому немає потреби.

— Ти маєш рацію — вона Лапочка.

Коли хлопці встановили ліжечко і перевірили, щоб дитині ніщо не зашкодило, я подякував їм за допомогу, а вони у відповідь просто махнули руками. Уклавши Ангеліку, тепер уже в її ліжечко, я затримав Мішу для розмови, а брат попрощався і поїхав, пояснивши, що на нього чекає Руслана.

— Мішо, я вирішив, що варто ще трохи поспостерігати за Лією. Ти зможеш змінити Дениса, щоб він відпочив? Ти ж його не відправляв додому?

— Ні, не наважився, — дивлячись в підлогу, вимовив чоловік, знаючи, що я буваю запальний.

— Спасибі.

— Я зараз же поїду його зміню.

— Добре, і доповідай мені будь-яку інформацію, — попросив я, бо тепер взагалі нічого не розумів про цю сімейку, але просто так відпустити Лію до сих пір не міг.

— Я зрозумів, Даміре Тімуровичу.

— Іди.

— А можна питання? — розвернувшись, спитав Мишко, і я кивнув. — Ви ж любите Лію Олександрівну?

— Її неможливо не любити, просто неможливо, — відповів я, згадуючи кохану, і одразу кинув погляд на халат, який всі ці півроку лежав на кріслі.

Михайло мовчки кивнув і зник за дверима, а я присів на ліжко навпроти дитячого ліжечка і, дивлячись на Лапочку, знову згадав Лію. Мені зараз до ломоти в кістках хотілося струснути її і добитися відповіді: за що вона так вчинила з власною дитиною? Невже я для неї настільки огидний, що вона не змогла любити дівчинку, яку сім місяців носила під серцем? Що в її голові? Що вона відчуває, про що думає? Мене душила образа за дочку, про яку я дізнався тільки сьогодні, нехай навіть якщо вона мені не кровна. Хай там хто і що буде думати, тому що я вже давно не танцюю під чужі дудки.

Стомлено потерши обличчя, я піднявся і підійшов до ліжечка, пальцями погладив м'яку щічку Ліки, і подумки побажавши їй чарівних снів, пройшов до крісла, схопив халат, який, здавалося, досі зберігав запах Лії. Я підніс його до обличчя і з подивом зрозумів, що він пахне свіжістю, і посміхнувся, подумавши, що потрібно подякувати своїм покоївкам. Вони періодично його прали і клали назад, немов Лія тільки що залишила його тут. Груди пронизав гострий біль, і я міцно стиснув кулак, тримаючи в ньому тонку тканину. Як же хотілося обійняти кохану, сказати, як сильно вона мені потрібна. Та й тепер не тільки мені, а й нашій донечці, нашій маленькій дівчинці.

Важко зітхнувши, я поклав халат назад на підлокітник і, залишивши увімкненим нічник, скинув з себе штани і футболку і завалився спати, прекрасно розуміючи, що тепер хвилини, виділені на сон, дуже дорогоцінні.

Але варто було мені тільки заснути, як раптом я почув вібрацію свого мобільного, і різко розплющив очі. Якого хр*на комусь треба дзвонити мені о пів на третю ночі? Ледве знайшовши в собі сили, щоб піднятися з ліжка, я тихенько вийшов зі спальні й тільки в коридорі подивився, хто мені дзвонив. І, чортихнувшись, відразу ж перенабрав, знаючи, що Міша не буде мене турбувати через дрібниці.

— Даміре Тімуровичу, я за містом у північному напрямку. Цей виродок вивіз Лію Олександрівну в посадку, вона непритомна і...

— Що і…??? — відійшовши якомога далі від спальні, закричав я, розуміючи, що мене почало трясти від страху за Лію.

— Лікарі можуть не встигнути...

Я завмер від почутого, і одразу скинув виклик, намагаючись зібрати думки до купи і зрозуміти, що робити далі. Але до мене швидко дійшло, що тепер її майбутнє залежить тільки від мене.

Ох, в цій частині багато новин і подій. Як вам? Я перечитувала и в мене мурашки по кожі бігали. 

А які ващі враження? Пишіть в коментарі))

И не забувайте підписуватися на профіль автора))) Щоб бути в курсі всіх подій и новинок.

До речі, бачили вже "Ялинкову голочку"? Запрошую))) Новорічна казка))

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно