Катерина Дако - Зламати ляльку Loly, Катерина Дако

* 15.10 *

 

Одного дня вони все-таки посварилися. Ну як посварилися? Не зійшлися у думках.

Йшлося про знайомство з батьками. Лола, звичайно, соромилася, але розуміла, що це неминуче. Тому запропонувала зустрітись на нейтральній території. На її думку вечеря в ресторані чудово підійшла б.
Гордій погодився, але наступна його заява поставила Лолу в глухий кут.

- Я хотів би зробити для тебе передвесільний подарунок. Давай пройдемося по магазинах та оновимо твій гардероб. Або можеш взяти картку і сходити сама чи з Інною.
У жіночих романах, які Лола іноді читала на дозвіллі, все так і відбувалося. Мільйонер закохується в простушку і починає за гроші робити з неї леді. Саме цей момент її завжди чомусь дратував. Наче у своєму звичайному одязі дівчина не варта високого звання бути його супутницею.

- А що, так обличчям не вийшла, щоб із твоїми батьками знайомитись? - не втрималася від уїдливості Лола.

Гордій подивився на Лолу з подивом.

- Не кажи дурниць. Ти сподобаєшся їм будь-яка. Так само, як і мені. Але я наполягаю, щоб ти купила собі одяг. З моєї вини ти кілька тижнів не працювала. Я хотів би компенсувати твою зарплату. Купи собі пару новеньких нарядів.

Лола ображено підібгала губи.

- А то що? Ксюша та інші знайомі побачать, що ти зустрічаєшся з простолюдинкою?

- Лол, ще раз прошу - не перевертай мої слова. Просто купи – і все. Ви ж, дівчатка, любите таке всяке...

Але Лолу чомусь це сильно зачепило. Одна справа - вони були б подружжям - тоді так, загальний побут і таке інше. А інша - вони поки що один одному ніхто. Так, вона носить його каблучку. Але це не означає, що вона хоче стати змістовкою.

Інна б, мабуть, її не зрозуміла. Назвала б дурою з розряду "ми бідні, але горді". Та й Гордій може справді хотів їй подарунок зробити. Але їй не потрібно було його подарунків. У них якось одразу не склалося з подарунками. Ні з його, ні з чужими.

- Лол, будь ласка, просто візьми картку та купи собі що хочеш. Або давай підемо разом. Я на тебе помилуюсь.
Але дівчина не хотіла продовжувати розмову.

– Я не візьму твої гроші. І не хочу таких подарунків. Нехай твої родичі та друзі терплять мене такою.
Гордій цього разу поступився, просто обійнявши дівчину і запустивши п'ятірню в шовковисте волосся.

- Ну можна я хоч весільну сукню тобі куплю?
Лола подумала і погодилася. Так, сукня - це не тільки для неї, це і для неї теж. Адже їхній спільний день на двох.

- Добре. Але тільки сукню. І я сама куплю. Тобі не покажу. Прикмета погана...

Знайомство з батьками пройшло зовсім не гладко. Навіть незважаючи на те, що Лола все-таки піддалася вмовлянням Інни і купила новий дорогий літній костюм. Сперечалися вони тоді майже до хрипоти. Але вийшло, що не в костюмі річ.

Вони сиділи на літній веранді затишного ресторанчика і чекали на замовлення, відгороджені від вуличної суєти стіною зі стрижених кущів.

- То ким, ви кажете, ви працюєте? — трохи зморщивши носик, запитала мама Гордія, Софія Степанівна.

- Кухарем, - просто відповіла Лола.
Вона заздалегідь вирішила не вдавати з себе "дівчину з вищого суспільства". Тому на запитання відповідала прямо та коротко.

- І в якому ресторані?

Лола сказала назву.

- Хороше місце. Я була там чотири місяці тому. Ми могли зустрітися, – не заспокоювалася Софія.

- Навряд, - відповіла Лола. – Тоді я працювала в іншому місці.

- І де ж? - не вгамовувала настирлива жінка.

- Мамо, Лола працювала у нас в компанії.

- Ах, от що? Кухар із твоєї компанії?

Це було сказано таким тоном, ніби Лола обікрала чи зганьбила бізнес Гордія.

- Мам, я тебе прошу, годі!

- Так, Софа, чого ти прив'язалася до дівчинки? - заступився батько. - Бачиш, їй і так незатишно.

- Нічого я не прив'язалася. Це ти всі подробиці знаєш. Тому що спілкуєшся із сином за моєю спиною. А мене, як завжди, перед фактом поставили! У Гордія наречена.

- Соф, ну ти ж не збиралася сама обирати Гордію наречену?

- Чому це не збиралася? - жінка явно хотіла конфлікту.

Лола не розуміла такої поведінки. Напевно, тут щось глибше. Якась давня сварка чи історія.

- Гаразд, розкажіть краще, де ви плануєте оселитися?

Гордій розгублено глянув на Лолу. Вони поки що не обговорювали це питання.

- Мам, ми не знаємо. Я тільки недавно зробив пропозицію, тому ми ще не торкалися цієї теми.

- А варто було б. Потрібно все вирішити до весілля. Ну, якщо ви дім там зібралися купити. Або чи щось в такому роді...

І тут до Лоли дійшло! Це на випадок розлучення. Щоб не вважалося спільним майном!

Цього Лола вже не змогла стерпіти.

- Софіє Степанівно, ви не переживайте. Мені від Гордія нічого не потрібне. Я і у своїй двошці-хрущовці нормально почуваюся. І Гордій часто в мене буває, теж начебто міститься. Можемо так залишити після весілля. На гостьовому режимі. Ну, щоб спільного майна не наживати.

А потім додала, повторюючи слова майбутньої свекрухи:

- Ну чи щось у цьому роді...

Мати Гордея зрозуміла, що перегнула ціпок. Так само, як і Лола. А ще зрозуміли, що миру між жінками не буде.
За столом повисло тяжке мовчання. Першим його порушила Лола. Вона сиділа з краю, тому просто зняла з колін серветку та піднялася.

- Прошу пробачити, але в мене дуже розболілася голова. Я, мабуть, піду.
Гордій підвівся слідом, але дівчина зупинила його:

- Не треба, не проводжай. Залишайся з батьками. А то погано вийде, якщо ми обидва підемо.
І, вже звертаючись до літньої пари:

- До побачення, Софіє Степанівно, Ігоре Сергійовичу...
Ті теж порозбійно попрощалися.

Через кілька годин вони сиділи в неї на кухні. Гордій приїхав одразу після вечері з батьками.

- Ну, чого ти образилася? А Лол? Мама завжди трохи різка, але не варто було йти.
Лола не хотіла обговорювати тему знайомства. Їй і так було нудно. Від того, що чи не єдиний раз у житті не стрималася. Намовила дурниць у відповідь. Але ще й від того, як її сприйняла Софія Степанова. За що? Адже вона не зробила нічого поганого. Нічим не образила Гордія. Не вимагала в нього грошей... Чому таке ставлення, як до злодійки?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍