Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Активно відбиваючись від полчищ безокої дрібноти, ні в кого з трійці вже не залишилося частини тіла, де б їх не подряпали або не вкусили.

"Я не повинен зараз помирати, - думав про себе Олег. - У мене залишилося так багато всього, що я міг би віддати".

Хоч у своїй голові він, як і раніше, міг чути людський голос. Свій неприємний голос. Та й промови, що голос цей твердив, як завжди, між рядків штовхали Олега до втечі. Краще вже нічого і не чути зовсім.

Гуан і Дирка від дупи ні з того ні з сього порівнялися з двох боків від Олега, а породження Мари позадкували назад до своєї Двохвостки. На громилі в брудній білій робі не було обличчя, а ось сірий Гуан, навпаки, тепер виглядав розкриленим.

За сірим мішком Гуана Олег побачив підлітка. Варто було Олегу провернути голову далі, як він помітив позаду своєї маленької групи кілька дюжин короткострижених юнаків, одягнених виключно в чорне. Придивившись, він упізнав у їхньому вбранні мотиви чернечих роб. Поки що невідомі йому ченці-воїни в руках тримали по дворучному мечу з довгими кресалами.

Олег спочатку обурився й хотів прогнати цих молодиків геть, але швидко зупинив себе. Він помітив, як їхні мечі вже заплямовані гнилою кров'ю.

Роби молодих монахів-воїнів виглядали більш практичними, адже прилягали до тіла щільніше. Повсюдна втома на обличчях цих юнаків додавала їм лун з десяток-другий, але навіть так вони виглядали помітно молодшими за наймолодших з послідовників Праведного Сливу. У хлопців у чорному чубчики були короткими, а носи рожевіли від холоду.

Чорний монах із великими відстовбурченими вухами спіймав допитливий погляд Олега і проговорив йому щось із порожнім поглядом. Щось дивне, адже за рухом його губ Олег зміг розібрати тільки по слову на початку і наприкінці фрази. Це були слова "коли" і "ні".

- Я розумію, що ти своїми локаторами можеш діставати навіть звуки з майбутнього, але я ж глухий, - розриваючи горло, кричав цьому ченцеві Олег. - Я нічого не чую!

Товариші вухатого монаха втратили самовладання, і хтось навіть перейшов на легкий регіт. Сам же монах із великими вухами не став веселішим і тільки ще більше насупився від втрати обличчя.

- Не злись ти на глухого, - заспокоював молодого ченця Олег. - Краще подивися на себе! У тебе напевно і пам'ять як у слона, - договорив він і повернувся назад до орди з дрібних виродків Мари.

- Гуане, часом не ченці Заходу стоять за нами? - запитав Олег.

Гуан кивнув у відповідь.

- Чи не занадто вони молоді для всього цього? - Олег радше думав уголос, ніж поставив Гуану запитання. - І справді осінь прийшла.

Перепочинок дозволив йому затягнути всі рани на шкірі, і лише його барабанні перетинки були чимось настільки мудрованим, що навіть механізм прискореної регенерації досі не міг їх полагодити.

Усвідомлення всієї нестачі часу знову підштовхнуло Олега до дії, і той самовіддано кинувся в скупчення дітей-диваків.

Олег не цілив куди вдарить, він кружляв із великою булавою і скоро розкрутився до керованого залізного вихору. Цей дурний стиль бою щоразу підставляв спину Олега, і все ж давав йому змогу розполохувати нечисть, що скупчилася по дорозі.

Усі монахи-воїни поруч тут же приєдналися до починання Олега. Він не стільки повів оновлене військо монахів уперед, скільки підгадав мить, у якій атака почалася. Олег був просто тим, хто першим у залі зарукоплескав, а злива з оплесків і без нього б пішла.

Монахи в чорних робах виявилися вельми майстерними фехтувальниками. Незважаючи на скромну кількість прожитих місяців, рухи їхні здавалися гострішими за леза їхніх же клейморів.

Спочатку Олег помилково подумав, що "чорні" розмахуватимуть дворучними мечами на кшталт того, як сам він махав важкою булавою. Це здавалося йому логічним, адже клинок завдовжки у 2 метри міг би рубати одразу трьох. Однак рухи монахів-воїнів у чорному були короткими і дуже різкими. Їхні мечі відмінно виступали в обороні та контратаках. Нерідко вони хапалися руками за саме лезо, щоб скоротити його довжину і тим самим підвищити контроль над лезом.

На допомогу Місту Троянд прибуло чимало чорних ченців. Вони прийшли сюди разом, але кожен з них бився з дітьми Демона виключно поодинці.

Коли справа йшла про винищення породжень Мари, молоді ченці в чорному були доволі близькі до показників монахів-чемпіонів із храмів Ігуана, Слива і Вінчі. Кожен володар чорної ряси на голову перевершував Олега у швидкості та майстерності.

Ці хлопці не були фанатиками на кшталт послідовників Праведного Слива. Вони були здавна вирощеними катами, і голови дітей-демонів поруч із ними падали як листя на вітру.

У своєму залізному танці з осколками Демона, Олег встиг уже забрести всередину надкушеної Двохвосткою будівлі. Там він міг раз 5-ть загинути від загнаних туди породжень Мари, але щоразу його шкуру рятував Гуан або один із юнаків у чорному.

Оновленому воїнству ченців-воїнів знадобився певний час, щоб очистити округу від двох сотень осколків Мари. Це були не всі, хто "вилупився" з Гусениці, адже частина маленьких чудовиськ втекла від своєї долі глибше в Місто Троянд.

Можна було оптимістично припустити, що за осколками Мари вже вели полювання монахи з храму Святого Хавкіна, адже серед поранених не спостерігалося чоловіків у синіх робах, а силуети монахів із ножами більше не миготіли під променями місячного світла.