Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Потік рідини з мінливою густиною виніс Олега назовні, а з самої гусениці десятками, як з павукового кобла, на карачках лізли породження Демона в образі голих дітей. Олег не встиг піднятися на ноги, як виродки Мари заповнили зруйнований Гусеницею двір.

Слух ще не повернувся до Олега, але щедра доля поки що зберегла йому його два ока.

"Поки вони купчасто лізуть із Двохвостки, у них не буде простору для маневрів", - дивлячись на новонароджених дітей-демонів, думав про себе Олег.

Тепер він кинувся затикати булавою щілину, яку сам так довго і наполегливо створював.

Спочатку зовсім маленькі породження Мари, дорослішали мало не на очах у Олега. Беззубі роти чіплялися за його робу, черевики і ноги, але той успішно струшував їх із себе. Поки що, йому вистачало помаху булави, щоб убивати по засранцю.

Діра, з якої виповзали маленькі чудовиська, розросталася далі, і Олег не міг більше перебувати поруч. Породження Мари заполоняли простір і дехто з їхнього числа зникав поміж завалів.

Під однією з бетонних балок сидів лисий дід і стискав рот своїй онуці. Олег би й не помітив їх у ночі, якби не діти-монстри, які навкарачки повзуть у їхній бік. Прорватися до них на допомогу поки що не було можливим, але й відвернутися від переляканих очей діда Олег не мав права.

Ті виродки Мари, що вилізли з Двохвостки, вже встигли вирости на цілу голову. Повзання багатьох змінилося на невпевнену ходьбу, і група з "дітлахів" трохи старших оточила місце, де ховався старий зі своєю онукою.

Дід щось говорив Олегові, але той, немов перебуваючи під проливним дощем, нічого з його слів не почув. Так, Олег міг докинути до старого свою булаву, але навіть молодий чоловік навряд чи впорається з її нестерпною вагою, а людина на своєму схилі сонця і тим паче ні. На додачу, сам Олег не проживе довго без Хільді.

Група з виродків Мари вже широко відкрили свої роти в бік діда з онукою, поки поруч із рукою старого не блиснув сріблом довгий ніж. Блиск сталі миготів щоразу, коли монах-воїн витягував тонке лезо з голови чергового породження Мари. Онука його виявилася ростовою лялькою, знайденою десь у руїнах, а обличчя блідого ченця в темно-синій робі тільки в тіні було схоже на старче.

Олег зрадів, побачивши ще одного союзника, і водночас сам себе вилаяв за приреченість, що нахлинула на нього. Хоч до Олега поки що й не повернувся слух, він наважився голосно поділитися з усією округою чимось підбадьорливим:

- Кожен із нас і всі разом, посилимо ж наші душі!  

Олегу було складно повірити своїм очам, але, коли він обернувся, лише пара ченців продовжувала стояти на своїх двох. Це був знайомий Олегу Гуан із храму Святого Ігуана і головний серед учнів Школи Дірки від Дупи, однойменний Дірка від дупи. Тіла інших товаришів у рясах були понівечені і не завжди лежали цільним шматком.

Дірка від дупи вже новим деревом відганяв стерв'ятників Мари геть, а Гуан як міг прикривав тому спину.

- У цьому всьому немає жодного сенсу, - говорив собі Олег.

Тепер це речення стало його новою мантрою, і він повторював це щоразу, коли його важка булава кроїла нечисть на шляху до його возз'єднання з Гуаном і Діркою від дупи.

Хоч тіло Олега вельми неохоче обростало шрамами, вигляд його пошарпаної роби приблизно давав зрозуміти, скільки разів до нього дотягнулися злі руки дрібних чудовиськ.

- Щоб вистояти, нам треба уявити, що ми не оточені, а просто вільні атакувати в будь-якому напрямку! - кричав Олег, але не чув і, чесно кажучи, сам не вірив словам, що покидали його рот.  

Олег не був упевнений і в тому, чи відповіли йому якось Гуан і Дірка від дупи, чи все сказане ним звучало для них занадто тихо.

- Якщо що, я глухий! - надриваючи глотку, уточнив Олег.

Поки Олег колупався у Двохвостці, новонароджені породження Мари вже не просто встигли зміцніти, вони навчилися бігу. Чудовиськ у дитячих обличчях було занадто багато, і скоро вони доб'ють кожного, хто зумів запам'ятати ім'я "Олег".

Своєю чергою, найкраще, що могли зараз зробити Гуан з Олегом - це триматися позаду величезного Чемпіона Школи Дірки. Той втратив усіх молодших братів, і ця гірка даність не минула для нього безслідно. Олегу та Гуану з храму Ігуана було також важливо й самим не потрапити під гарячу руку останньому з монахів у білому, адже рухи його були розмашистими.

Дедалі більше синіх роб Святого Хавкіна миготіли в цій окрузі. Ченці зі срібними ножами не поспішали на допомогу трійці, що вижила, але методично усували найменших і найповільніших із дітей-демонів, кому тільки вистачало дурості відбитися від основного потоку.

На відміну від послідовників Праведного Слива, лобова атака не була рідною стихією монахам-воїнам Хавкіна. Сині роби били виключно в той момент, коли їхня жертва була безтурботною, а її спина відкритою. Якщо монах-воїн із ножем не брав над чудовиськом гору одразу, він пірнав у найближчу до нього глибоку тінь. Цей трюк із кишеньковим виміром інколи доводив до істерики дітей-демонів, адже ті розбивали собі чола, стрибаючи за ченцями Хавкіна по глухих кутках.

Число чудовиськ зменшувалося повільніше, ніж запас праведної люті в Чемпіона Школи Дірки. Гуан дихав так важко, що з його трахеї чітко чувся свист на вдихах. На Олегові відкривалися все нові порізи, а старі гоїлися строго по черзі, змушуючи тіло Олега поступово втрачати сили.