Марк Логан - Віддана босу за борги, Марк Логан

34.1

Розгублено кліпає, дихає голосно, напевно, оговтується після оргазму, а я, наче дрібний злодюжка, тікаю з місця злочину. Поговорити треба, усім трьом треба, але спочатку справи залагодити.

Щільно зачиняю за собою двері, прислухаючись до звуків. Тихо. Серце каменем у грудях, злість до горла підкочується, і метод Стаса не дуже допоміг. 

Таня, наша солодка дівчинка, тільки гризе щось. Усі мізки геть вибиває тільки від одного погляду. І те, що щойно сталося — мало. Занадто мало.

Спускаюся у вітальню — порожньо. Стаса немає, тільки Шрам. Сидить, нервує.

— Не сци, все буде нормально. Артем із Яром усе зроблять якнайкраще, — кидаю швидкоплинно. 

Я розумію, це його єдиний родич, ростила його як рідного сина, але я ж, сука, не демон. Я ж допоміг би. Тільки рот відкрити треба було, а не поводитися як щур. 

Нікому не можна довіряти. І нехай Стас не зраджував, я все одно, напевно, не зможу вже так просто пробачити своєму вірному охоронцю. 

Наступні кілька днів від напруження і перебіжок у кімнату Тані то мене, то Стаса починають штовхати на непотрібні думки, а поведінка жінки мені й зовсім починає не подобатися.

— Ти б уже в офіс повернувся, — рже у слухавку Стас, коли спускаюся вранці на кухню. — Ведмідь, ти зовсім здичавів у лісі, — робить каву, спостерігаючи, очима проводжаючи мене до холодильника.  — Коротше, днями заїду, бабло завезу. Все, до зустрічі.

Скидає виклик, а мене як блискавкою пробиває. 

— Хто? — забираю з його рук гарячу турку, наливаю собі і сідаю за стіл, з викликом дивлячись на здивовану реакцію друга.

— Друзі, — коротко відповідає. 

— А-а! — роблю ковток гарячої кави. — Ті, що допомогли тобі? — ревнощі провини отруюють.

— Саме так, — готує другу каву.

Мене підриває. У грудях вогнем горить від гніву. 

Позаду нього опиняюся, руками в стільницю кухні впираюся, щоб не зміг вибратися з моєї пастки.

— Чому вони тобі допомагали? Просто так — не повірю. Занадто слизько. Стасе, скажи мені правду, не роби з мене ідіота!

Голова обертом від напруги йде, його аромат голову кружляє. Дихання громом між реальністю і хтивими думками встряє. Тільки воно тримає на плаву, але близькість... 

Широкі плечі стискаю. Щоб зрозумів, відчув злість за діяння за моєю спиною.

  

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно