Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

до Фонтенбло, і маркіз допоміг Катріоні вийти з карети, збираючись провести її до короля Франції.

— Ваші служниці та супровід можуть зачекати, — сказав він їй.

Найл легко вистрибнув із карети у двір. Дивлячись просто в очі маркізові, він тихо промовив:

— Я, мабуть, відвідаю свого давнього друга панотця Гюго, духівника короля. Буду готовий повернутися з вашого наказу, мадам графине.

Щільніше загортаючись у плащ, Кат простувала за маркізом лабіринтом звивистих тьмяних коридорів. Нарешті він зупинився і, вказуючи на двері, обшиті панелями, тихо проказав:

— Сюди, мадам, — і, повернувшись, зник у темряві. Катріона зціпила зуби, ухопилася за дверну ручку і, повернувши її, увійшла до красиво обставленої невеликої бібліотеки.

На перший погляд приміщення здавалося порожнім. Аж ось із завішеної фіранкою арки вийшов високий чоловік.

— Підходьте ближче, мадам графине. Я не кусаюся.

Кат зблизилася й присіла перед ним у низькому реверансі.

— Монсеньйоре, для мене це неабияка честь.

Куточки його губ на мить піднялися в усмішці.

— Зніміть плаща, мадам. Поговорімо.

Кат порозстібала золоті застібки. Охайно склавши вбрання на стільці, вона знову повернулася до короля Франції. У нього було чуттєве вродливе обличчя з оксамитовими темно-карими очима, у яких вона прочитала щире схвалення. Його погляд опустився з її гожого обличчя й нескромно зупинився на пишних персах, що випиналися під комірцем її сукні.

— Magnifique,[17] — видихнув він. — Чудово розумію гарячкове прагнення Джеймса Стюарта повернути вас, мадам графине.

Цей удар, дарма що сподіваний, виявився надто сильним для Кат. Вона трохи похитнулася. Король Франції за мить опинився поряд й охопив її міцною рукою за талію.

— Я не повернуся, монсеньйоре! Хіба що в труні!

Генрі де Наварр, здавалося, засмутився.

— О, ні, cherie, я не можу дозволити такому статися.

Вона знову похитнулася, король підняв її й швидко відніс через завішену фіранкою арку до ліжка. Довгі тонкі пальці майстерно розшнурували її корсет. Король хлюпнув у келих трохи бурштинової рідини і, поклавши руку графині на плече, влив напій їй у рот.

У Кат перехопило дух, і вона закашлялася.

— Боже-світе! Віскі!

Король Франції засміявся.

— Чудово відновлює сили.

Несподівано усвідомивши, що вона майже оголена, Кат спробувала затягти шнурівку, але її вкрила черго хвиля запаморочення, і графиня знову впала. Король схилився над нею, обережно обійняв.

— Не бійтеся, cherie. Я не поверну вас силою до вашого короля. Цілком зрозуміло, що він вам остогиднув, а я зовсім не вважаю, що жінок варто до чогось силувати. У солодкій капітуляції в боротьбі між чоловіком та жінкою значно більше чарів, ніж у насильстві.

Погляд карих очей лагідно пестив її, і Кат відчула, як під цим жагучим поглядом у неї спалахнули щоки. Голос у нього був ніжний.

— Ви ж віддастеся мені, cherie? — запитав він, і ледве графиня пробурмотіла «монсеньйоре», як його наполегливі губи накрили її вуста.

Кат гадала, що зараз буде те саме, що й із Джеймсом, але здивовано відчула, як її тіло затріпотіло. Губи короля рухалися ніжно та вміло. Її огорнув спокій. Вона заплющилася й глибоко зітхнула.

Він стиха засміявся, і тонкі пальці швидко розшнурували корсет, зовсім оголивши Катріону до талії. Його губи рухалися по її тонкій шиї до пухких шовковистих персів. Вона не могла зупинити його, хоч якусь мить і силкувалась опиратися млосно-солодкому відчуттю, що охопило її. Так не можна! Вона ж із ним навіть не знайома.

— Non, non, cherie.[18] — Він ніжно штовхнув її назад, спиною на подушки. — Ти цього хочеш не менше за мене.

І, вражена, Кат усвідомила, що він каже правду. Вона не знайома з ним, а проте їй потрібне його дуже чоловіче тіло, щоби знову відчути свою жіночність. Джеймс змусив її почуватися повією. Генріх Наваррський, випадковий незнайомець, допоміг їй знову відчути себе живою жінкою.

Губи короля вкрили цілунками її груди, що легенько тремтіли, і просунулись далі, до охопленого тріпотінням живота. Його великі м’які долоні так уміло пестили її, що Катріона ледве дихала, напівпритомна. Вона відчула, як під широкими спідницями ці руки ніжать її оксамитові стегна, а потім торкаються ще потаємніших місць. Вона все гостріше відчувала, як пульсує в ній болюча жага.

— Монсеньйоре! — вигукнула Кат і відчула, як він прагне неї. Вона зітхала коротко й швидко і з вдячністю заплакала, коли його міць заглибилася в неї.

Він рухався неквапом, насолоджувався тим, із якою пристрастю вона йому відповідає, радо поринав у її теплу плоть, старанно стримуючи себе, доки вона шукала свій власний шлях до раю. А потім, піднісши її до найвищих вершин, він приєднався до неї в цьому граничному захопленні. Збуджена до краю такою вправністю свого коханця, Кат знепритомніла, а потім поринула в спокійний сон.

Коли за кілька годин вона прокинулася, король одразу ж опинився біля ліжка з келихом прохолодного вина. Згадавши про те, що сталося між ними, Катріона зашарілась і прийняла його частування з опущеними очима.

— Погляньте на мене, cherie, — ласкаво попрохав її король. Рукою він владно повернув до себе її серцеподібне обличчя. — Я співчуваю Джеймсові й неабияк заздрю моєму другові лорду Босвеллу, — мовив він.

Її листяно-зелені очі розширились, і вона голосно ковтнула.

— Ви… ви знаєте Френсіса?

— Так, cherie, знаю. Ми провели разом багато веселих годин, доки він по-дурному не вбив на дуелі одного з де Ґізів. А родина та вже й так завдала мені досить клопоту, тож довелося вигнати з Франції мого друга.

— То ви знаєте, що я їду в Неаполь, щоб побратися з Френсісом?

— Так, cherie.

— I не думали мені в цьому заважати?

— Hi, cherie.

— О-о-о-о-о! — У неї в очах спалахнуло обурення. Катріона гарячково заметушилася на ліжку, намагаючись одягтися. — Боже мій, монсеньйоре! Як ви могли? Як ви могли?!

Генріх де Наварр не здужав стримати сміху. Він схопив маленьку ручку, що гнівно гамселила його в груди.

— Бо ви чарівна істота, і при дворі, серед спокусливих красунь, ваш Франсуа все тужливо зітхав і марив лише вами! Я повірити не міг, що така досконалість узагалі можлива. Але тепер, — і він усміхнувся до неї, — я вірю, та cherie! — Він прихилив її обличчя до себе. — Ви ж не розповісте моєму доброму другові Франсуа, що я так безсоромно скористався вами? Не розповісте, cherie?

Губи Кат затремтіли.

— Ви страшна людина, монсеньйоре, — дорікнула вона йому, починаючи мимоволі сміятися.

Його пальці майстерно шнурували її корсет.

— Хіба ж ми зробили щось страшне? Я був просто впевнений, що вам усе подобається, так само як і мені.

Вона поглянула королю в очі й промовила:

— Так,