Хелена Хайд - Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд

Розділ 32. Фатальна година 1

Я нічого не говорила. Просто глибоко дихала, тримаючи Арка за руку. Ланцюжок активованого амулету з пересмішником надійно обвивав наші зап'ястя, таким чином розподіляючи чари, що линули від нього, відразу на нас двох.

Спочатку чоловік, звичайно ж, збирався йти до Сховища один. Але з огляду на всю здобуту нами інформацію, мені не довелося довго переконувати його, перш ніж некромант зрозумів: нам насправді краще не розділятися і діяти разом.

Звичайно, не стану сперечатися, вся ця витівка лякала мене, як затримка після незахищеного сексу. Тільки зараз потрібно було включити на максимум режим дорослої дівчинки і зробити все, щоб розгребти це лайно, перш ніж будь-хто, вирішить спробувати впливати на нас, погрожуючи нашому синові. Тому ми йшли вперед. До того місця, де згідно зі здобутою Арком інформацією, знаходилося заповітне Сховище.

Зізнаюся, ступати на територію палацу було, м'яко кажучи, трохи незатишно, що мені, що чоловікові. Але незабаром будь-які сумніви розвіялися: амулет справді працював ідеально. Жодному вартовому, придворному чи навіть слузі не спало на думку не те що запитати у нас що-небудь, а взагалі звернути на нас увагу. Куди б ми не пішли, на нас дивилися як на меблі, які ось прямо тут і повинні стояти.

Однак ми обидва пам'ятали, що дія артефакту суворо обмежена часом. І після того, як він закінчиться, ми матимемо ще одну активацію — рівно стільки ж, щоб, закінчивши всі свої справи, забратися з палацу, перш ніж почнуться проблеми.

При цьому ні я, ні Арк не забували однієї дуже важливої умови: за жодних обставин не зустрітися віч-на-віч з самим лордом Кобальтом. Що там, не дати йому навіть помітити нас! Адже архімаг миттєво відчує дію власного артефакту, і тоді триндець усьому.

— Прийшли, — повідомив некромант, зупиняючись біля непримітних дверей у кінці темного безлюдного коридору. І, не випускаючи моєї руки, другою дістав з кишені той самий лист із ключем до Сховища, колись отриманий від його старого друга.

…Секундочку! Але ж… якщо це Сховище і все з ним пов'язане — така супер0пупер таємниця за сімома замками… Яким чином тому хлопцеві взагалі вдалося добути цей ключ? Ще й після цього переслати Арку листа з ним, якого ніхто не перехопив. Серед того й Діма, який своїми руками передав мені конверт!

— Є, — тим часом переможно посміхнувся чоловік, тягнучи мене за собою в напівтемну кімнату зі стінами, оббитими чорним шовком. Десь у самому центрі, на невисокій колоні, стояла прикрашена найтоншою мережею гравіювання золота скринька.

— Послухай, мені здається, що все це погана іде …

— Радий вас бачити, лорде і леді Фрост! — раптом пролунало за нашими спинами. Рівно за секунду до того, як ми, обернувшись, встигли побачити знайому постать у плащі з каптуром, перш ніж обидва знепритомніли і впали на червоний килим із довгим м'яким ворсом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно