Лаванда Різ - Дочка пірата, Лаванда Різ

Глава 44

 Коли ти кружляєш у такт з часом, слухаєш його ритм, дозволяючи йому тебе вести, коли навіть немає можливості вдатися до порожніх лінощів та похмурого зітхання, спостерігаючи з боку за чужим життєвим вихором, тоді ти його навіть не помічаєш! Час пролітає непомітно, залишаючи тебе у незнанні. Куди і з якою швидкістю він мчить? Тільки через якісь його проміжки ти раптом іноді замислюєшся, зупинившись на секунду, згадуючи себе в цьому танці з часом!

І ці спогади дарують різні почуття. Це може бути тяжкість і сум, може бути сором і невдоволення, а може бути тепло і радість, щастя, згадуючи про яке, тебе переслідуватиме ностальгія навіть на наступних етапах життя. І ніколи не треба шкодувати про минулий час, якщо тоді він подарував тобі це щастя. Жаліти потрібно про те, якщо цей час минув марно.

Наступні два роки, без якихось тижнів, пролетіли для Енн як один день. Один світлий та теплий день! І цим світлом було їхнє кохання, сповнене ніжності, трепету та розуміння. А теплом була дружба, підтримка, визнання.

Вона закружляла в життєвому вихорі настільки, що навіть не зрозуміла, як встигли пролетіти ці чотири роки! Цілковита завантаженість, нескінченне спілкування, увага Ілая, майже заглушили в ній цей внутрішній відлік, з … того самого дня. Але якби її запитали будь-якої хвилини, вона б безпомилково відповіла, скільки саме пройшло часу. Ось, наприклад, як зараз Енн несподівано замислилася, дивлячись на вже звичний блокатор, який носила не знімаючи. З дня її втечі з Химера минуло, якщо бути цілком точним: три роки, десять місяців та двадцять шість днів. І жодного разу за цей час її брати так і не з’явилися! А Енн ... звикала до нової сім'ї, до нових друзів, до нового світу. І ось через ці чотири роки цей світ прийняв її, остаточно переконуючи Енн, що минулому місце лише в минулому, особливо, якщо в тебе немає права до нього повертатися.

Тут у неї був люблячий її чоловік; брат, який не залишає її без своєї уваги, з його дружиною Мірою та їхнім маленьким синочком Робертом; її пілоти, деякі з яких залишалися їй відданими друзями, і звичайно ж Бун, який був не просто другом, це скоріше нагадувало таємну співучасть, вперту відданість та іронічну симпатію, яку він навіть і не приховував.

Зручно вмостившись у Ілая на плечі, Енн ласкаво дивилася на нього, а він тим часом ніжно гладив її по щоці. Вони були удвох у каюті, після того, як він розбудив її своїми поцілунками. …Боже, як же вона його кохала!

А хіба можна було не любити ці променисті сині очі, в яких прозирало стільки ніжності?! Як можна було не любити цю відкриту віддану душу, в якій було стільки турботи, впевненості, ласки та світла?! Ці міцні руки, м'які гарні губи та запах сильного тіла? Його можна було любити за одну лише відвагу, за гострий розум і веселу вдачу. Вона справді була з ним дуже щаслива, навіть надто щаслива.

- Сьогодні лечу до Натана. Він вже замучив мене своїми закидами, що я не з'являюся відвідати свого племінника, - сказала Енн, ніжно цілуючи коханого.

- Добре, злітай. Шкода, що не можу скласти тобі компанію, але потім ми візьмемо наші вихідні та злітаємо на Саргас, може глянемо там для себе житло, - погоджуючись, відповів Ілай.

- Який ти у мене чудовий, - проворкувала вона, - хоча б посперечався б зі мною для різноманітності, заборонив би, вперто настояв на своєму! До тебе навіть причепитися нема в чому.

- Стукнути кулаком, обізвати буркотливою гримзою і не повернутись на ніч? – засміявся Ілай. - Ти про таку різноманітність? Я просто отримую задоволення, коли погоджуюся з тобою. Мені абсолютно не хочеться сперечатися та злитися. Мені навіть подобається коли ти вередуєш, тому що я шалено тебе кохаю.

- Мій чудовий та благородний лицарю, я така щаслива, що ви освітили мої дні! Дозвольте мені й надалі перебувати поблизу вашого великодушного серця? - Скорчивши комічну гримасу, грайливо промовила Енн, голосно цмокнувши його в плече.

- Тільки спробуй не бути поряд! - Жартівливо погрозив він їй пальцем.

Енн граційно зісковзнула з ліжка. Одягаючись на ходу, вона машинально прийняла ранкову дозу ліків.

- Енн, що це за пігулки? Ти постійно їх п'єш, і ніде не значиться їхньої назви, - потягнувшись, спитав Ілай, не поспішаючи, піднімаючись на ноги.

- Та це просто нешкідливе заспокійливе! - Недбало відмахнулася вона, подумавши про те, що Бун дуже доречно зідрав з упаковок назву ліків, - З моєю роботою без цього ніяк не можна. А мені завжди треба бути у формі!

 - А ще я дізнався, що вас двох дуже часто бачать біля медичного відсіку. Це теж нерви? – тепер у його погляді промайнула легка підозра. Але Енн весело посміхнулася і благодушно хитаючи головою, помітила:

- Ще й які нерви! Ти ж знаєш Буна, скільки жовчі в ньому! На цій базі ми з ним удвох най неврівноваженіші, ні, ще забула полковника Гамільтона, він теж ще той псих, – її безпосередній та жартівливий тон знову приспав його пильність, не підпускаючи коханого до гіркої правди.

- Нічого, скоро термін дії наших контрактів закінчується, і більше генерал Пруст мене вже не вмовить. Ми, нарешті, залишимо службу та змінимо наше життя. Я втомився бути солдатом, тепер хочу жити на землі, разом з тобою. Забути про війну, не прокидатися від постійних жахіть, не ховати друзів. Я просто не можу дочекатися, коли все це скінчиться!

- Ти сьогодні летиш? Прошу, будь обережним! Цей квадрат мені не подобається, аж надто близько він до кордону! - Підійшовши до нього ближче, вона ніжно поцілувала його в губи.

- Все буде добре, крихітко, лети спокійно, побачимось завтра! - М'яко посміхнувся він, стискаючи її в обіймах.

У коридорному відсіку вони розійшлися в різні боки, бо у випускному ангарі на неї вже чекав корабель, надісланий братом.

- Ну нарешті! - Вигукнув Натан, коли Енн увійшла до його кабінету. – Я вже почав рахувати години до нашої зустрічі! Енн, ти безсовісна сестра та тітка! - говорячи все це Натан широко посміхався.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍