Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

інженера. Вплив такої влади може посилювати військове минуле більшості пілотів, норми і правила польоту, що роблять капітана безпосередньо відповідальним за все, що відбувається на борту. Така влада може призводити до помилок, коли весь екіпаж почувається змушеним приймати «авторитетне розуміння ситуації», навіть коли головний пілот помиляється.

Дослідження тридцяти семи серйозних авіакатастроф з доволі якісним звуковим записом виявило, що у 81% випадків перший офіцер недостатньо стежив за капітаном, або не надто заперечував капітану, коли той помилявся. Аналізуючи більшу вибірку з сімдесяти п’яти авіакатастроф у контексті оцінки деструктивної покірності, автор дослідження стверджує: «Якщо ми припустимо, що недостатній моніторинг і заперечення помилок належать до надмірного послуху, то можемо дійти висновку, що надмірний послух є причиною 25% усіх авіакатастроф»[279].

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПІДПОРЯДКУВАННЯ ВЛАДІ

У сучасному суспільстві особи, які обіймають владні посади, рідко карають інших, використовуючи фізичне насильство (як у парадигмі Мілґрема). Розповсюдженішим є опосередкований примус: керівники дають розпорядження підлеглим, які мають їх виконати. Насильство може складатися зі словесних образ, що підривають самооцінку і гідність тих, хто займає слабшу позицію. Носії влади часто застосовують каральні дії, безпосередні наслідки яких непомітні. Наприклад, надають комусь несхвальні рекомендації, знаючи, що це може зіпсувати їхню результативність чи зменшить шанси отримати кращу роботу. Своєрідна форма насильства, яка використовує суспільні чинники.

Команда нідерландських дослідників оцінювала збільшення покори носієві влади власне в таких ситуаціях у серії винахідливих експериментів. Приблизно 500 осіб було залучено до двадцяти п’яти окремих досліджень, що їх проводили з 1982 по 1985 рік в Утрехтському університеті в Нідерландах[280]. У їхній «парадигмі адміністративного підпорядкування» дослідник просив учасника, який виконував роль адміністратора, надати п’ятнадцять «стресових зауважень» претенденту на роботу (натренованому працівнику експериментатора) у сусідній кімнаті. Завданням досліджуваного було провести з кандидатом тестування щодо працевлаштування. За умовами експерименту, якщо той успішно проходить тест — отримує роботу, якщо провалюється — залишається безробітним.

Згідно з наданою інструкцією, адміністратори мусили перешкоджати і робити стресові зауваження на адресу кандидата. Ці п’ятнадцять оціночних зауважень стосувалися результатів тестування, а також принижували особу шукача роботи, як-от: «Це справді було по-дурному з твого боку». Даючи дедалі вразливіші зауваження, адміністратори водночас «тримали кандидата у такому сильному психологічному напруженні, що той не виконував задовільно завдання і, як наслідок, не отримував роботу». До того ж, дослідники наполягали, щоби учасники експерименту продовжували і не зважали на протести кандидата. Кожен спротив адміністратора підраховувався, експериментатор і далі спонукав робити прискіпливі зауваження, і лише після четвертого вияву спротиву дозволяв припинити. Нарешті, і це найважливіше, учасникам експерименту повідомляли, що вміння працювати у стресових умовах не було головною вимогою для отримання роботи, але потрібно дотримуватися процедури, бо це стане в пригоді дослідницькому проекту експериментатора, який вивчає вплив стресу на продуктивність. Кривдження інших і зменшення їхніх шансів на роботу не приносили ніякої суттєвої користі, окрім того, що давали змогу досліднику зібрати деякі дані. У контрольній групі учасники експерименту могли припинити дослідження будь-якої миті.

Коли незалежну порівняльну групу нідерландців попросили передбачити, чи змогли би вони вимовити всі ці стресові зауваження, понад 90% заперечили. І знову «погляд ззовні» виявився помилковим, аж 91% учасників підпорядкувалися вказівкам авторитарного експериментатора до самого кінця. Так само високий рівень екстремального послуху підтримувався, навіть коли учасниками експерименту були працівники кадрових відділів, попри їхній професійний етичний кодекс роботи із клієнтами. Схожі високі показники покірності отримано, коли учасники експерименту одержували детальну інформацію про перебіг експерименту за кілька тижнів до проведення, щоб мати достатньо часу обдумати свою потенційно неприязну роль.

Як нам спонукати до непокори в такій ситуації? Можна вибрати з кількох варіантів: влаштувати бунт кількох осіб перед учасником експерименту, як у дослідженні Мілґрема. Або повідомити учасника про особисту юридичну відповідальність у разі, якщо відібраний кандидат-жертва подасть позов до суду проти університету. Або знівелювати тиск носія влади, який змушує дійти до кінця, як було зроблено в контрольній групі експерименту: там взагалі ніхто не послухався.

СЕКСУАЛЬНА ПОКІРНІСТЬ ПЕРЕД НОСІЄМ ВЛАДИ: ШАХРАЙСЬКИЙ ОСОБИСТИЙ ОБШУК

Шахрайство із особистим обшуком відбулося в багатьох закладах швидкого харчування у США. Цей феномен демонструє поширеність послуху перед анонімним, але схожим на офіційний, носієм влади. Шахрайство полягало в тому, що до закладу телефонує чоловік, просить покликати до телефону помічника менеджера і представляється офіцером поліції на прізвище, скажімо, Скотт. Йому терміново потрібна допомога у зв’язку із крадіжкою, вчиненою працівницею закладу. Він наполягає, щоб під час розмови до нього зверталися, не інакше як «пане офіцере». Раніше він зібрав дані про внутрішні процедури й особливості закладу. Він також знає, як отримувати потрібну інформацію, ставлячи правильні запитання, як це роблять сценічні чарівники або «читачі думок». Він, безсумнівно, вправний шахрай.

Зрештою, «офіцер Скотт» виманює у помічника менеджера ім’я привабливої молодої нової працівниці, яка, за його словами, дещо вкрала в крамниці і переховує крадене при собі. Він хоче, аби її закрили у підсобному приміщенні й утримували там, доки він або його люди не приїдуть за нею. Працівницю замикають, а «офіцер» розмовляє з нею по телефону і пропонує обрати: або інша працівниця закладу тут і зараз проведе особистий обшук, або її доставлять до відділку і там обшукають поліцейські. Звісно, дівчина обирає обшук на місці — вона знає, що невинна, і їй не має чого приховувати. «Офіцер Скотт» просить помічницю менеджера роздягнути дівчину і провести обшук. У її задньому проході й вагіні шукають вкрадені гроші чи наркотики. При цьому «офіцер» наполягає, аби йому описували перебіг «обшуку», а камери спостереження записували всі деталі. Але це тільки початок кошмару для невинної дівчини, а для телефонного підглядача — забави в секс і владу.

Колись я був судовим експертом у справі, де схожий основний сценарій включав у себе примушення наляканої вісімнадцятирічної старшокласниці до виконання щораз неприємніших і сексуально принизливих вчинків. Її змушують голою танцювати і підскакувати. «Офіцер» просить асистентку менеджера покликати якогось старшого чоловіка стерегти дівчину, а самій повертатися до виконання робочих обов’язків. Ситуація стає дедалі принизливішою: «офіцер» вимагає, щоб дівчина почала мастурбувати, а потім зайнялася оральним сексом зі старшим чоловіком, що її «стеріг», доки поліція помалу їхала до них. Сексуальне знущання тривало кілька годин, доки всі чекали на приїзд поліції, чого, звісно, ніколи не трапилось.

Цей химерний вплив віддаленого носія влади змусив багатьох людей порушити політику їхньої компанії, ймовірно, власних моральних і етичних принципів. Привів до сексуального насильства і приниження чесної набожної молодої працівниці. Як наслідок, звільнено працівників закладів, декого звинувачено у вчиненні злочинів, на фірми