Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

подано судові позови, жертви пережили серйозні психічні травми, а організатора цієї й інших схожих афер — колишнього тюремного працівника — спіймали і зрештою засудили.

Природно, що, чуючи про таке шахрайство, ми зосереджуємося на особистісних характеристиках жертви і кривдників. Ми вважаємо їх наївними, примітивними, легковірними і дивними людьми. Однак, коли ми дізнаємося, що така ситуація повторилася 68 разів у 32 штатах, у різних закладах шести мереж, і у такий спосіб обдурили стількох помічників менеджера, а жертвами стали і жінки, і чоловіки, наш аналіз має зміститися із простого обвинувачення окремих осіб на вплив ситуативних сил. Тож не можна недооцінювати вплив «носія влади». Він може викликати покірність у такій мірі і в такому вигляді, що це важко навіть уявити.

Донну Саммерс, помічницю менеджера в McDonald's у Маунт-Вашинґтон, штат Кентуккі, втягнули у такий страшний телефонний розіграш, і через це її звільнили. Вона висловлює одну з головних думок «Ефекту Люцифера» про силу ситуативних чинників: «Дивлячись на це ззовні, ти заявляєш: я би цього не зробила. Але якщо опинилася б у тій ситуації, в той момент, хіба ти знаєш, як би вчинила? Не знаєш»[281].

У своїй книжці «Готуючи фастфуд: з вогню у полум'я» канадська соціологиня Естер Рейтер доходить висновку, що покірність перед начальством — найцінніша риса серед працівників закладів швидкого харчування. Нещодавно в інтерв’ю вона сказала: «На конвеєрній роботі працівників навмисно відучують думати аби приймати рішення. Вони мусять бути додатками до машини». Ден Яблонські, спеціальний агент ФБР у відставці, приватний детектив, який розслідував деякі випадки цього шахрайства, каже «Ми з вами можемо тут сидіти і засуджувати цих людей, називати їх повними ідіотами. Але вони не проходили тренінгів із вмикання здорового глузду. Їх вчили говорити і думати: «Чим я можу вам допомогти?»[282].

МІСЦЕВИЙ НАЦИЗМ: ЧИ МОГЛО ТАКЕ СТАТИСЯ У ВАШОМУ МІСТІ?

Згадайте, Мілґрем розпочав дослідження, бо хотів зрозуміти, чому так багато «добрих» громадян Німеччини взяли участь у жахливих вбивствах мільйонів євреїв. Замість пошуків диспозиційних тенденцій у характері німецького народу, які б пояснювали, як дійшло до геноциду, він вірив, що провідну роль відіграли ситуативні чинники. Покірність носієві влади була «токсичним триггером» жахливих вбивств. Після завершення досліджень Мілґрем зробив переломні наукові висновки, що підступний і переконливий вплив послуху може трансформувати пересічного американця у працівника концентраційного табору: «Якщо в США встановити систему концентраційних таборів, як відбулося у нацистській Німеччині, то в кожному американському містечку можна було би знайти достатньо тих, хто би там працював»[283].

Розгляньмо коротко цей жахливий прогноз через призму п’яти дуже різних, але захопливих досліджень щодо схожості нацистів і пересічних людей, які охоче зголошуються на боротьбу проти проголошеного «національного ворога». Перші два — демонстрації, проведені винахідливими вчителями у старшій і початковій школі. Третє — дослідження мого колишнього студента, яке показує, що американські студенти насправді схвалили б «остаточне розв’язання», якщо би якась владна особа достатньо добре обґрунтувала таку дію. І ще два — безпосередні дослідження членів СС і німецької поліції.

ВИХОВАТИ НАЦИСТІВ В АМЕРИКАНСЬКІЙ ШКОЛІ

Учні старшої школи в Пало-Альто на уроках історії, як і багато з нас, не могли збагнути нелюдськість Голокосту. Як міг процвітати такий расистський і смертоносний суспільно-політичний рух? Як пересічний громадянин міг не знати чи бути байдужим до страждань, що їх нацисти завдавали єврейським співгромадянам? їхній винахідливий учитель — Рон Джонс — вирішив змінити спосіб проведення занять, відходячи від традиційної методики в бік навчання через досвід.

Перед початком він повідомив класові, що вони зімітують деякі аспекти досвіду німців наступного тижня. Попри це попередження, рольовий «експеримент», що відбувався впродовж наступних п’яти днів став серйозною справою для учнів і шоком для вчителя, не згадуючи вже про директора школи і батьків. Симуляція і реальність сплелися — учні створили тоталітарну систему переконань і примусового контролю, яка неабияк скидалася на створений Гітлером нацистський режим[284].

Спочатку Джонс встановив нові жорсткі правила для класу, що слід було виконувати без жодного супротиву. Кожна відповідь учня мала обмежуватися максимум трьома словами і розпочинатися з «пане», і під час відповіді учень чи учениця мусили стояти струнко біля своєї парти. Коли ніхто не заперечив ці й інші нові правила, атмосфера в класі почала змінюватися. Красномовніші й освіченіші учні втратили свої позиції і поступилися популярністю менш балакучим і фізично сильнішим. Класовий рух отримав назву «Третя хвиля». Було впроваджено привітання стисненою у формі чаші долонею із гаслами, які по команді вигукували в унісон. Щодня з’являлося нове потужне гасло: «Сила в дисципліні», «Сила в спільноті», «Сила в дії» і «Сила в гордості». Мусив з’явитися ще один — його залишили на потім. Таємне рукостискання ідентифікувало «своїх», а на критиків писали доноси про «зраду». Після гасел з’явилися дії — виготовлення плакатів, які розвішували по школі, приймання нових членів, навчання інших учнів обов’язкової постави при сидінні та інше.

Спершу невелика група з двадцяти учнів на уроці історії швидко розрослася до понад ста палких прибічників «Третьої хвилі». Учні перейняли завдання, зробивши його своїм власним. Вони видавали особливі членські картки. Декого з найуспішніших учнів попросили покинути заняття. Нова авторитарна група висловлювала захоплення й ображала колишніх однокласників, коли тих виводили з класу.

Потім Джонс зізнався своїм послідовникам, що вони належать до загальнодержавного руху, що має на меті відшукати учнів, які прагнуть боротися за політичні зміни. Він сказав їм, що вони — «елітарна група молодих людей, яких обрали допомогти в цій справі». На наступний день запланували віче, де кандидат на пост президента мав по телебаченню заявити про створення нової програми молоді «Третьої хвилі». Понад двісті учнів заповнили шкільний зал і з нетерпінням очікували цього оголошення. Радісні члени Хвилі, вбрані у білі сорочки-уніформи зі зробленими вдома нарукавними пов’язками, розвісили плакати по всьому залу. Кремезніші учні охороняли входи, друзі вчителя, вдаючи репортерів і фотографів, кружляли серед маси «справжніх прихильників». Було увімкнено телевізор, і всі чекали й чекали важливого оголошення щодо подальшого загального маршу парадним кроком уперед. Вони скандували — «Сила в дисципліні!».

Замість оголошення вчитель увімкнув фільм про з’їзд НСДАП в Нюрнбергзі. Історію Третього рейху показали у моторошних картинах. «Кожен мусить визнати свою провину — ніхто не може стверджувати, що в жоден спосіб не брав участі». Це був останній кадр фільму і кінець симуляції. Джонс пояснив усім зібраним учням причину проведення симуляції, що зайшла значно далі, ніж він спершу очікував. Він сказав, що новим гаслом для них стане: