Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Легендарний американський психолог Філіп Зімбардо через майже 40 років повертається до знаменитого Стенфордського в'язничного експерименту, який відбувався під його керівництвом влітку 1971 року. У книжці докладно викладено перебіг експерименту, долучено розлогі уривки із щоденника психолога й учасників, матеріали інтерв’ю, аудіо- та відеозаписів. Професор Зімбардо проводить паралелі з іншими подібними експериментами, а також моторошними прикладами «ефекту Люцифера» у реальному житті: насильством у державних інституціях, геноцидами, етнічними чистками, порушеннями прав людини. Він також робить огляд впливу Стенфордського експерименту на суспільні науки, зміни у законодавстві, мистецтво, а найголовніше — на розуміння природи людської жорсткості загалом, банальності зла, але водночас і банальності героїзму.

THE

LUCIFER

EFFECT

Understanding How Good People Turn Evil

PHILIP ZIMBARDO

Філіп Зімбардо

ЕФЕКТ

ЛЮЦИФЕРА

Чому хороші люди чинять зло

Переклад з англійської Любомира Шерстюка

Присвячую тихій героїні мого життя, Кристині Маслач Зімбардо

ВСТУП

«Ефект Люцифера» було опубліковано наприкінці березня 2007 року, відтоді я дав понад сто інтерв’ю в медіа, виступав з лекціями в коледжах і на конференціях, прочитав багато рецензій на мою книжку і відповідав на численні відгуки читачів. У перебігу я дізнався, що стосовно моїх поглядів існують певні хибні уявлення, які я спробую тут виправити. Крім того, у мене з’явилися деякі нові ідеї, які хотів би роз’яснити, перш ніж як ви почнете читати книжку.

Насамперед, що таке «Ефект Люцифера»? Багато різноманітних, проте пов’язаних між собою явищ. Спочатку була історія про велике перетворення — перетворення улюбленого Богом ангела, Люцифера (також відомого як «Ранкова зоря») на Сатану, Диявола, тому що він скоїв подвійний гріх: непокори Богові й гордині («що і спричинило падіння»). Згідно зі стародавніми писаннями, Бог створив Пекло як місце, яке охопить усіх занепалих ангелів і людей, що з часом піддаватимуться спокусі.

Ця трансформація є найграндіознішою, яку тільки можна уявити. І вона створила контекст мого дослідження менших перетворень добрих, пересічних людей (а не ангелів) у винуватців зла внаслідок згубного впливу ситуативних сил. Ці сили, що існують у багатьох звичних поведінкових контекстах, можуть спотворювати нашу, зазвичай добру, природу, штовхаючи до девіантних, деструктивних чи злих вчинків. Особливо коли ми опиняємось у новому і незнайомому оточенні, де звичні форми мислення, почуття і взірці поведінки не в змозі бути нашим моральним компасом, на який ми з певністю могли покладатися в минулому.

Я підважую традиційний і дуже часто одинокий підхід до розуміння внутрішньої природи і відчуттів інших людей, який ґрунтується на оцінці особистісних рис, схильностей і характеру. Натомість я прагну довести, що більшість людей більшість часу є добрими, проте їх легко втягнути в те, що вважатиметься егоїстичним, антисоціальним і деструктивним щодо до інших. Таке зваблювання чи ініціювання злом можна зрозуміти, визнаючи, що ми не є поодинокими акторами, які ведуть імпровізовані монологи на порожній сцені життя. Швидше, ми оточені ансамблем різних митців на сцені, де постійно змінюються реквізити, костюми, сценарії, вказівки від продюсерів і режисерів. Усі ці елементи мають важливі ситуативні особливості, які нам слід брати до уваги, адже вони впливають на нашу поведінку і можуть кардинально її змінити. Щоб зрозуміти силу тих, хто впливає на життєву драму, перебуваючи не на сцені, а за кулісами, наш аналіз слід поширити на систему. Таким чином, «Ефект Люцифера» є закликом до аналізу людської поведінки на трьох рівнях: внесок індивідуальних акторів, вплив на акторів ситуативних сил, а також створення і підтримка ситуації системою.

Більшість інститутів у будь-якому суспільстві, де дотримуються індивідуалістично орієнтованого підходу, сприймають людину як грішника, винуватця, страждальця, божевільного чи особу ірраціональну. Програми змін, що випливають із класичної моделі медицини[1], базуються на індивідуальній реабілітації, терапії, медикаментозному лікуванні, а ширше — на перевихованні, покараннях і стратах. Усі ці програми приречені на провал, якщо основним збудником є ситуація чи система, а не просто індивід. «Ефект Люцифера» закликає до зміни парадигми у два способи. Перше, щоб запобігати «соціальним хворобам», як-от зло, жорстокість, подружнє насильство, цькування, упередження й інші, ми мусимо застосувати модель соціальної медицини[2], здійснити щеплення, а не ліквідовувати негативні наслідки в поодиноких, індивідуальних випадках. Друге — необхідно переглянути теорію права, приділяючи більше уваги впливам ситуативних чинників і систем під час винесення вироків.

Хоча більша частина цієї книжки детально описує, як легко для звичайних людей почати чинити злодіяння або ставати пасивно байдужими до страждань інших, її глибше послання є позитивним. Якщо розумітимемо, як і чому виникає зло, ми всі зможемо краще його розкривати, захищатись від нього, боротись, перемагати. Стаючи більш «тямущими в злі», ми вибудовуємо непорушну стійкість нашого морального компасу до негативних проявів. Із цього огляду, «Ефект Люцифера» відзначає людську здатність до вибору доброти замість жорстокості, турботи замість байдужості, творчого замість деструктивного і героїзму замість лиходійства. Як на мене, найважливіша частина мандрівки, до якої ви збираєтесь приступити, розпочинається в самому кінці. Розділ 16 запрошує вас спершу розглянути засадничі стратегії опору небажаним соціальним впливам, способи протидії соціальним спокусам, перед якими ви регулярно постаєте. Потім він вводить поняття пересічних чи повсякденних героїв, запрошуючи вас приєднатися до цієї зростаючої групи громадян, які діють від імені інших тоді, коли ті інші чинять зло чи нічого не роблять, щоб зло зупинити. Я пропоную таку ж ситуативну перспективу для героїзму як і для лиходійства: та сама ситуація, що може декого з нас підштовхнути до лиходійства, чи до зла, може відкрити героя в інших. Моєю новою місією є поширення цієї концепції, навчання людей, особливо дітей, думати про самих себе як про «героїв в очікуванні», готових до героїчних дій у конкретній ситуації, яка одного разу може виникнути в їхньому житті.

Настав час розпочати нашу мандрівку в саме серце пітьми.

Як італійці кажуть, Andiamo!

9 листопада 2007 року.

ПЕРЕДМОВА

Я хотів би сказати, що ця книжка є плодом любові, проте це неправда. Протягом двох років, які знадобилися щоб закінчити цю роботу, не було жодного такого моменту. Перш за все, було емоційно боляче переглядати всі ці відео-записи із Стенфордського в’язничного експерименту та знову і знову перечитувати розшифровки записів. Час затьмарив мою пам’ять про міру зла багатьох охоронців, про глибину страждання багатьох ув’язнених і про ступінь моєї пасивності, зла бездіяльності, що тривало так довго.

Також я забув, що першу частину цієї книжки розпочав писати тридцять років тому в рамках контракту з іншим видавництвом. Проте відразу після початку я це припинив, тому що не був готовий знову пережити експеримент, після якого минуло так мало часу. Сьогодні я радий, що тоді не змушував себе продовжувати роботу, адже тепер настав кращий для цього час. Тепер я мудріший і здатний додати зріліше бачення цього і так непростого завдання. Тим паче, що паралелі між порушеннями в Абу-Ґрейб і подіями під час Стенфордського в’язничного експерименту надали нашому дослідженню вагомості, і це сприяє кращому розумінню психологічної динаміки страхітливих знущань, що відбувались у реальній в’язниці.

Другою важливою емоційною перешкодою в написанні стало моє повне особисте, інтенсивне залучення у вивчення зловживань і тортур у в’язниці Абу-Ґрейб. Як свідок-експерт для одного