Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

збігався із середнім рівнем в інших країнах (66%). Для США діапазон показників перебував в межах від 31% (найнижчий) до 91% (найвищий), для інших країн — від найнижчих 28% в Австралії до найвищих 88% у ПАР. Також було підтверджено стабільність показника покірності упродовж кількох десятиліть у різних місцях. Не існувало зв’язку між роком проведення дослідження (1963-1985 рр.) і рівнем підпорядкування[274].

ПОКІРНІСТЬ ВПЛИВОВОМУ І ЛЕГІТИМНОМУ НОСІЮ ВЛАДИ

В оригінальному дослідженні Мілґрема учасники наділяли владою того, хто проводив експеримент, бо він був головним в лабораторії, одягався і поводився як поважний науковець (насправді для цієї ролі найняли шкільного вчителя біології). Як така його влада походила від учасників, які сприймали експериментатора як представника владної системи (в описаній раніше Бриджпортському відтворенні експерименту Мілґрема за відсутності престижної інституції — Єльського університету — відсоток покірності зменшився з 65% до 47,5%, але ця різниця не стала статистично значимою). Кілька пізніших досліджень показали, яким сильним може бути ефект покірності, якщо законні носії влади справді застосовують владу в межах своїх повноважень.

Коли владною особою був викладач коледжу, що давав студентам-добровольцям завдання — натренувати цуценят, корегуючи їхню поведінку за допомогою електричних ударів, йому підкорилося 75% учасників. У цьому дослідженні й «експериментатор-вчитель», й «учень» були «автентичними». Тобто студенти коледжу були «вчителями», що намагалися навчити потішного маленького песика — «учня», — використовуючи генератор струму. Якщо цуценя не давало правильної відповіді у визначений час, то отримувало покарання ударом струму. Як і в експериментах Мілґрема, в процесі тренування застосовували 30 рівнів покарань до 450V. Кожен із учасників (13 дівчат і 13 хлопців) самі бачили і чули, як цуценя скавчить і стрибає по колу на електричній решітці після натискання вимикачів. І так на кожному рівні. Безсумнівно, що кожним натисканням вони кривдили тварину. (Інтенсивність електричних ударів була значно менша, аніж було написано під вимикачами, але доволі сильна, щоби викликати при кожному натисканні виразну болісну реакцію тварини).

Як ви, мабуть, здогадалися, під час експерименту студенти, безперечно, засмучувалися. Дехто з дівчат плакав, хлопці також впадали у розпач. Чи відмовилися вони продовжувати, побачивши на власні очі, як змушують страждати тварину? Для більшості неприємні особисті відчуття не стали досить вагомою причиною, аби перервати експеримент. Приблизно половина хлопців (54%) пройшли весь шлях аж до 450V. Найбільшою несподіванкою став високий результат у підпорядкуванні дівчат. Попри незгоду і сльози 100% студенток коледжу виконали повністю обсяг електричних ударів по цуценяті, доки те намагалося виконати нерозв’язне завдання! Схожі результати показало неопубліковане дослідження за участі старшокласниць. (Дослідження з людьми як «жертвами», включно з експериментами Мілґрема, не виказують різниць у підпорядкуванні з огляду на стать[275]).

Деякі критики експериментів з підпорядкуванням намагалися піддати сумніву результати Мілґрема, аргументуючи швидким розумінням з боку учасників невідповідності електроударів, тож нібито тому вони спокійно продовжували натискати важелі, аж до кінця[276]. Саме здійснене у 1972 році Чарлзом Шеріданом і Річардом Кінґом дослідження розвіяло будь-які сумніви щодо високого рівня покірності в експериментах Мілґрема через те, що ніби учасники не вірили у справжність спричинення жертві-учню страждань. Шерідан і Кінґ продемонстрували стійку залежність між спогляданням болю цуценяти й підпорядкуванням учасника. Цікавий спосіб, в який половина хлопців відмовлялася й далі знущатися з тварини. Вони брехали своєму вчителю, заявляючи, що цуценя навчилося розв’язувати завдання (а воно не мало розв’язання). Бунт через обман. Цікаво також, що, коли схожу групу студентів коледжу попросили передбачити скільки, в середньому, дівчат дійдуть до кінця експерименту, вони назвали дуже далекий від 100% відсоток. (Так само до 1% прогнозували психіатри в досліджені Мілґрема). Це підкреслює один із моїх чільних аргументів: коли люди не беруть безпосередньої участі в події, їм важко правильно оцінити весь вплив ситуативних чинників на поведінку окремої особи.

ПІД ВПЛИВОМ ЛІКАРЯ МЕДСЕСТРИ КРИВДЯТЬ ПАЦІЄНТІВ

Взаємини між учнем і вчителем ґрунтуються на владі авторитету. А наскільки сильним є авторитет у стосунках медсестри і лікаря? Чи складно медсестрі виконати розпорядження впливового, авторитетного лікаря, коли вона усвідомлює, що той помиляється? Щоб з’ясувати це, команда лікарів і медсестер досліджували підпорядкування у своєму середовищі, перевіряючи, що зробить медсестра: запротестує чи виконає незаконну вимогу незнайомого лікаря в реальних умовах — під час чергування в лікарні[277].

Кожна з двадцяти двох медсестер особисто отримувала дзвінок лікаря, працівника їхньої лікарні, якого вона ніколи раніше не зустрічала. Він казав їй негайно вколоти пацієнту препарат, щоби той почав діяти до його приїзду, а рецепт на ліки він підпише вже після прибуття. Вколоти потрібно було 20 мл препарату «Астроген». На етикетці «Астрогену» зазначалося, що нормальна доза — 5 мл, а максимальна — 10 мл. Тобто у телефонній вказівці медик вимагав подвоїти максимальну дозу.

Тож у медсестер виникав конфлікт: виконати прохання незнайомого лікаря і ввести надмірну дозу ліків чи дотриматися прийнятих в медицині правил, що не допускають таких неправомірних розпоряджень. Коли цю дилему представляли як гіпотетичний сценарій дванадцятьом медсестрам цієї самої лікарні, десятеро із них стверджували, що відмовилися б. Коли ж двадцять дві інші медсестри постали перед цим тяжким вибором, очікуючи негайного прибуття лікаря (і можливого гніву через невиконане завдання), майже усі вони виконали розпорядження. Усі, крім однієї, почали готувати медикаменти (насправді це було плацебо), аби ввести пацієнтові, доки експериментатор не зупинив їх. Та єдина неслухняна медсестра заслуговує на підвищення і нагороду за героїзм.

Така неймовірна впливовість не так вже й рідко трапляється. Так само високий рівень сліпого підкорення всемогутньому авторитету лікаря продемонструвало нещодавнє опитування великої вибірки дипломованих медсестер. Майже половина (46%) медсестер зізналися, що пригадують хоча б один випадок, коли «виконали розпорядження лікаря, яке, на їхню думку, могло мати шкідливі наслідки для пацієнта». Ці слухняні медсестри, виконуючи сумнівні розпорядження, приписували собі меншу відповідальність, ніж лікареві. Крім того, вони зазначали, що насамперед основою соціального впливу лікарів є їхня «законна влада», тобто право забезпечувати пацієнта всесторонньою опікою[278]. Вони просто виконували розпорядження, які вважали правомірними, але потім хворий помирав. Щороку тисячі госпіталізованих пацієнтів помирають через помилки медичного персоналу. Я припускаю, що почасти причина цих смертей полягає у сліпому виконанні медсестрами і технічними працівниками хибних розпоряджень лікарів.

КОРИТИСЯ АЖ ДО СМЕРТІ

Потенційний вплив носіїв влади на своїх підлеглих може мати катастрофічні наслідки в багатьох життєвих сферах. Одним із прикладів є динаміка послуху в кабінах пілотів комерційних авіакомпаній, який призвів до багатьох авіакатастроф. У типовому комерційному літаку капітан є головним керівником для першого офіцера і часом для бортового