Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- Очки? За що?

- Френк сказав мені, що ти нічого не боїшся, а я тебе налякала.

- Це не рахується, ти просто захопила мене зненацька.

- Гарна спроба, Джеймс Брістоул, але ні, заперечення не зараховано, - вона з удаваною образою похитала головою. - Я наполягаю на присвоєнні мені додаткових очок.

- Суддя не заперечує, - озвався Джеймс. - То куди ми прямуємо?

- Знаєш поромну переправу неподалік Харбор Драйв?

- Так звичайно.

- Тоді поїхали.

Поки склоочисники боролися з настирливим дощем, розмірено повторюючи свої рухи, Джеймс намагався підібрати тему для розмови. 

- Тобі не страшно? Їхати зі мною разом? Я ж, швидше за все, не людина.

- А тобі не страшно? - різко парирувала дівчина. - Адже я точно не людина.

- А хто ти тоді?

Елінор промовчала і обернувшись до вікна почала пильно розглядати зелену стіну лісу, що проносився повз.

Ця розмова зайшла кудись не туди, подумалося Джеймсу. Він стиснув губи разом, щоб не брязнути чергову дурість, але це не допомогло.

- Кажуть спільницю Дарко спіймали. Це правда?

Елінор кивнула, не дивлячись на нього.

- Так, Янна та Антуан, горгули із Ради. Випадково натрапили на неї під час однієї із засідок. Ти їх знаєш, вони витягли тебе з тієї колотнечі в лісі.

- Знаю. Додамо їм ще сотню очок за це. І що тепер буде?

Елінор ледь помітно знизала плечима.

- З одного боку нам більше не потрібно побоюватися її нападів, з іншого - ми не можемо бути впевнені, що в неї з Ентоні та Дарко не було інших спільників. Рада прямо кипить від дебатів із цього приводу останніми днями.

- А що ти думаєш?

- Хоч би що я думала, це мало допоможе справі. Не пропусти поворот, - дівчина знову закрилася у своїй шкаралупі, Джеймс відчув цю зміну в ній.

Йому потрібно будь-що-будь її розговорити.

- Навіщо ми їдемо до Харбор Драйв?

- Ми їдемо на поромну переправу біля Харбор Драйв, - уточнила Елінор.

- Так, але навіщо?

- Я полюбляю переправи, а ти? - вона знизала плечима і виглядала цілком звичайною дівчиною в ту мить.

- А я жодного разу не переправлявся, - він замислився. - Не знаю чому. Живу тут все своє життя і жодного разу не переправлявся. Якось не було приводу.

- Тоді тим більше варто спробувати, ти так не вважаєш?

Джеймса пригнічувала тиша, в якій вони просиділи всю дорогу, але він не знав що слід сказати, і вони так само мовчки сиділи в машині, чекаючи порома. Дощ майже вщух і тепер слабо морошив.

- Ми просто переправимося на той берег?

- Так, просто переправимося. І повернемося через Доріс Ранч другою південною вулицею. Як тобі план? - Дівчина здавалася більш натхненною, ніж можна було подумати. Наче вона бадьорилася, щоб не виглядати розбитою. Або щоб не було помітно, що вона напружена до краю.

Коли пором прибув, на мовчазне прохання Елінор вони піднялися на оглядовий майданчик і підійшли до краю огорожі.

- Ми тут не тільки через те, що я люблю пороми і нам нічим більше зайнятися, крім як безцільно кататися по окрузі. Нам треба поговорити, Джеймсе, - голос дівчини хоч і звучав спокійно і рівно, видавав її хвилювання.

Дівчина обвела порожній майданчик важким поглядом. Так дивляться, коли згадують те, що хотілося б назавжди забути. Таке обличчя було в Пітера, коли той розказував про ніч, коли не стало його батька. Джеймсові довелося струснути головою, аби викинути звідти зайві думки. Елінор, якщо і помітила це, нічого не сказала. Вона вдивлялася у воду і розпочала свою оповідь.

- Це було дуже давно, але Дарко полював на нас із братом. Коли Ліліт зуміла знайти нас і врятувати, ми були практично загнані у куток. Хоча й гадки не мали про це.

- Дарко полював на вас? Але чому? - Джеймсу варто було неймовірних зусиль тримати себе в руках після такої заяви.

- Він мисливець за головами, - Елінор зітхнула і відвела погляд від води, подивилася на Джеймса. - А наше безсмертя - феномен невивчений, не те що дарований магією привілей на зразок тебе. Адже ми з Френсісом не горгули. Ми не маги, і не перевертні, і не хтось інший зі світу Тіней. Для замовника Дарко, ким би він не був, ми були загадкою, яку він хотів будь-що, розгадати. І переконатися, що ми не загроза.

- У якому сенсі загроза?

- Дарко, точніше, той, хто його найняв, боявся, щоб ми не створили свою расу надлюдей. Він намагався знайти нас через усіх своїх інформаторів, брудних на руку негідників, які можуть продати за великі гроші рідну матір. Але нічого не дізнався. Рада теж нічого не знала про нас та й ми не підозрювали про існування цієї організації. Ніхто не знав. Крім того, хто найняв Дарко. Ми досі не знаємо, хто ж це був. Дарко лише знав, що ми живемо в глушині мало не посеред Сахари, і він подався на пошуки.