Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Елінор недобре хмикнула.

- Щоправда, поки він шукав інформацію про нас, він встиг налаштувати проти себе майже всю Раду П'ятьох, що прямувала по його кривавих слідах. Коли його попросили залишити Штати, повернутися до Європи і постати перед місцевою Радою, Дарко зробив страшну дурість. Напав на хранителів. Чи варто говорити, що він не досяг успіху в цій справі. Він утік із країни і попрямував на пошуки нас.

- Ти говорила, європейське відділення ліквідували.

Дівчина кивнула сама собі.

- Це сталося трохи згодом. Тоді європейська філія Ради вважалася сильною, могутньою організацією.

Джеймс безуспішно намагався вловити погляд Елінор, але дівчина не зводила погляду з горизонту. Вона заговорила за хвилину.

- Я розповім тобі нашу історію. Френсіс не проти, якщо що. Якщо зрозумієш, що не хочеш більше знати, просто скажи мені.

Джеймс промовчав, побоюючись, що Елінор передумає і її таємниця залишиться з нею.

- На початку двадцятого століття в сім'ї французького офіцера в колоніальній на той момент Західній Африці народилася друга дитина - дочка. Дівчинку назвали Елеонор. Як і її старший зведений брат, Франсуа, дівчинка росла хворобливою, чим викликала побоювання за своє життя у батьків. Та й Африка - не найздоровіший континент, - з іронією зазначила дівчина. Вона розповідала свою історію ніби казку, вигадку, до якої не мала жодного відношення.

- Через два місяці після народження дівчинки її батько помер від малярії, як і мати Франсуа лише роком раніше. Друга дружина офіцера залишилася одна із двома дітьми. Час минав і діти росли відносно здоровими. Здавалося, нічого поганого вже не станеться. І все ж майже через дев'ятнадцять років від дня народження Елеонор злягла з хворобою, схожою на малярію, але в рази сильнішою, а слідом за нею - і її брат. Кілька місяців бідолашна вдова ходила по лікарях, знахарях - все безрезультатно.

Джеймс бачив стислі кулаки дівчини, але обличчя її виглядало спокійним.

- Дітям ставало все гірше і гірше. Зневірена мати дізналася про одного шамана з сусіднього Беніна. Старий знахар сказав, що може допомогти дітям, але вона сама цьому не зрадіє. Жінка була невтішна і згодна на все.

Дівчина перевела дух і продовжила - вже від власної особи.

- Він дав нам випити якусь настоянку і всю ніч проводив свій ритуал. Я абсолютно не вірила у його чарівне зцілення, але диво сталося. Ліки і справді подіяли - через день ми встали на ноги, і не відчували себе слабкими та виснаженими як раніше. Хвороба пішла, раділи ми.

Вії здригнулися і Елінор на мить заплющила очі.

- Але потім почало відбуватися те про, що попереджав шаман. Спочатку ми відмовилися від їжі, ми просто не були голодні. Хоча, як довела практика, ми все ще можемо їсти. Нам це просто не потрібно. Потім ми перестали спати по ночах. Якось, незабаром після цього, на Франсуа ледь не впала пальма, але він так швидко відскочив убік, що мама навіть не помітила цього на відміну від мене.

Джеймс ледве міг повірити своїм вухам.

- Ми вирішили перевірити - що ще змінилося у нас? - Дівчина з напруженою посмішкою посміхнулася небу. - Нашу шкіру не розріжеш ножем, її не пробити кулею, нам не потрібен ані сон, ані нормальна їжа, і, як я підозрюю, ми можемо обійтися без повітря. Звучить непогано, так? Особливо з огляду на те, що ми щойно були при смерті.

Елінор запнулася, але впоралася із собою.

- На свій жах ми невдовзі зрозуміли, що зовсім перестали дорослішати. Ми не знали, як довго триватиме ефект від ліків, страх виявитися безпорадними перед хворобою не зникав. Хто знав, як далі поведеться захворювання? Може, через роки, воно все ж таки вб'є нас? - Елінор з пересторогою дивилася на Джеймса. Він боявся ворухнутися, щоб не відлякати її.

- Мама померла під час Другої Світової. Франсуа пішов на війну і повернувся з перемогою. Але нічого не змінилося. Ми завмерли у своєму віці. Звичайно, нам доводилося жити вкрай потайки, щоб ніхто не помітив, що ми не змінюємося.

Джеймс немов бачив на власні очі всю історію Елінор. Він відчув себе піщинкою в безкрайній пустелі її життя і йому стало ніяково від цієї думки.

- Тепер весь світ лежав перед нами, і ми за взаємною згодою вирушили до Європи. За десятки років перебування ми закінчили кілька університетів. Весь час, що ми провели в Європі, ми присвятили навчанню, і з таким досить непоганим багажем знань ми з Френсісом не знали труднощів у пошуках роботи. Але нам весь час доводилося переїжджати - це була найнеприємніша частина нашого життя - ніхто не повинен був помітити, що ми не змінюємося зовсім. Наприкінці сімдесятих ми вирушили в подорож Північчю Європи - Сибір зачарувала нас своєю крижаною красою, до того ж там ніхто не дивувався з того, що температура наших тіл дещо нижча, ніж мала бути.

Джеймс згадав якою холодною на дотик йому здавалася шкіра Елінор. Тоді він списував усе на погану погоду. Налетів крижаний вітер, і хлопець зіщулився; він глянув у що була одягнена Елінор - легка світло-синя блуза, що не рятувала від пронизливого вітру, тонка курточка і світлі штани, - якщо не знати, що їй не холодно, можна вирішити, що дівчина зібралася на пляж.

- Слов’янські мови виявилися складними, але нас це не зупинило, - усміхнулася дівчина своєму спогаду. - Через кілька років нас вкрай вимотала ностальгія по рідних краях і ми повернулися до батьківського дому. Там панували розруха та занепад. Представившись онуками самих себе, ми зажили в рідному домі, і так ми збиралися прожити до кінця своїх днів. В надії, що вони все ж таки одного разу наступлять.