Жан-Крістоф Гранже - Земля мертвих

Спочатку він подумав, що вибрав «Kaffeehaus», традиційну віденську кав’ярню, але та виявилася цукернею, де подавали чай. Їх негайно оточив запах яблучного штруделя. Здавалося, вдихнеш раз чи два — і потовстієш на кілограм або більше.

Він усадив жіночку за стіл — наче повісив янголятко на ялинку: вона мала коси (волосся завивала) й личко лялечки, але це було янголятко, що сиділо навколішки і вже не могло повернутися до неба.

— Що б ви хотіли випити? — запитав він.

— Кави.

Корсо зробив замовлення й поклав руки на стіл. Хотів переконатися, що вони не тремтять і він здатний холоднокровно сприймати навіть надважливу інформацію.

Якусь мить вони сиділи мовчки посеред гамору й дзенькоту посуду. Над їхніми головами проносили тістечка. Надворі, нарешті, випав сніг.

Принесли каву. Сигнал для Корсо.

— Що ви хотіли мені розповісти?

— Я володію інформацією, яка б могла вам знадобитися, хоча й не знаю, як саме.

— Усе одно: кажіть.

Тепер він розгледів у Марти певні непомильні ознаки: одутле тіло, надмірно сухі куточки губ, важкі повіки. Антидепресанти, щойно підсядеш на них…

Жіночка мовчала. Мабуть, їй непросто було зважитися на сповідь. Аж нарешті вона почала розпитувати:

— Як іде слідство?

— Мене, власне, до процесу не залучили, однак…

— Але ж ви повинні знати, як просувається робота ваших колег?

— За останніми даними, нічого особливого не знайшли.

— Але якою є ваша думка?

Корсо поглянув на неї знизу, як скелелаз, що дивиться вгору й смикає за страхувальну мотузку. Ні, правди він їй не скаже. Не надто міцно тримається. Утім, він і сам не знав усієї правди.

— Розкажіть усе, що стане мені в пригоді, — ухильно відказав він. — Будь ласка.

Вона втупила очі у філіжанку з кавою й розмішала її ложечкою. Аромат напою насилу пробивався крізь важкі випари цукерні. Вона якусь мить розбовтувала каву, наче намагалася загіпнотизувати саму себе.

— Клаудія не була дочкою Франца.

Хай якої прикрої правди ви очікуєте, вона все одно виявиться ще гіршою. Корсо все збагнув, але бажав почути докладну розповідь.

— Я закінчила школу в Лез-Орм, — провадила вона. — Це такий навчальний заклад для дівчат у Швейцарії, поблизу Івердон-ле-Бен, на березі Невшательського озера.

Корсо бачив перед собою мапу регіону: Івердон-ле-Бен розташовувався за якихось сорок кілометрів від Понтарліє. Тобто терену полювання Філіппа Собєскі у 80-х роках.

— Вчилася поганенько. У 18 років ще не отримала атестата, який відповідає ступеню бакалавра у Франції. Здебільшого десь тинялася, пиячила, курила травку. Файна дівчина — таких полюбляють у швейцарських пансіонах.

У копа урвався терпець.

— Вас хтось зґвалтував?

— По правді, можна так сказати. Я зустріла його в барі поблизу кордону. Щиро кажучи, я нічого вже не пам’ятаю. Пригадую якогось «bad boy»[111], галасливого й гарненького. Спочатку я погодилася бути з ним, але потім він поводився неґречно. Повторюю: я була напідпитку й ледве щось пригадую. Усе відбувалося на задньому подвір’ї бару, між туалетом і сміттєвим баком. Там ми й зачали Клаудію.

Марта замовкла. Вона висловлювалася напрочуд цікаво: зі швейцарським акцентом байдуже розводилася про найвідвертіші речі.

— Усе решта легко собі уявити, — проказала нарешті. — За два тижні я зауважила, що вагітна.

— І що відбулося далі?

— Ми все вирішили на австрійський штиб.

— Але ви швейцарка.

— Батьки — швейцарці, але вже давно переїхали до Відня. Батько був податковим радником в найбагатших родинах міста. Тобто тримав їх усіх за яйця.

— Що ви хочете цим сказати?

На її блискучому кругленькому личку з’явилася усмішка. Як на сонечку, намальованому в дитячій книжці.

— Він перетрусив усе невеличке товариство, аби негайно знайти мені чоловіка. Або син, або податковий контроль — такі умови. Пропозицій не забракло. Мушу визнати: усе відбулося геть не за покликом серця — моя сім’я виникла внаслідок випадкового злягання й шантажу. Хай там що, а Клаудія після народження могла гордо дивитися всім у вічі. Могла б стати байстрючкою, а так з’явилася на світ дещо раніше очікуваного в родині представників віденського вищого світу.

Він розглядав її місяцеподібне обличчя з відсутнім поглядом. Чарівна байдужість чи відчай? Зрештою, вона вже давно ні про що не дбала.

— Ви знали, ким був ваш… коханець на одну ніч?

— Спочатку — ні. Але згодом поширилися чутки, а тоді сталася та історія в Лез-Опіто-Неф. Я мешкала в Швейцарії, коли відбувався процес. Я стежила за новинами по телебаченню, читала статті в газетах. І впізнала батька Клаудії. Філіппа Собєскі. Мерзотну пику шалапута, самовпевненого бандита. Як лише могла вклепатися в такого негідника? Усі жінки — збоченки.

Отож, послідовність подій відновилася. У 80-ті роки Собєскі тинявся між Францією, Швейцарією та Італією. Спокушав, трахав, ґвалтував. Де швендяв — полишав сім’я, допоки не вбив Крістіну Вуґ.

— Ваш чоловік тоді про все знав?

— Ні. Лише наші батьки чинили цілком свідомо. Франц був просто пихатим і слухняним студентиком.

— А Клаудія?

— Можна вводити в оману чоловіка, — усміхнулася вона. — І навіть треба. Але дитину не обдуриш. Клаудія завжди відчувала навколо себе якусь нещирість, певне лицемірство. Зрештою, вона завжди вередувала. Коли їй виповнилося 7 років, трапився її перший напад депресії. Решта дитинства минула з безліччю проблем. Анорексія, самокалічення, наркотики, алкоголь…

Корсо слухав і згадував, як помітив схожість між Клаудією і Францем. Але ж у тебе нюх, Корсо…

— Урешті-решт, коли їй було 20 років, я вирішила їй усе розповісти…

— Як вона відреагувала?

— Несподівано чи, навпаки, очікувано — навіть не знаю. Постановила стати юристкою й захищати в суді безнадійні справи. Стояла горою за тих, хто потерпав від зла в будь-якій формі. Хтозна, може, в цій боротьбі вона узаконювала вчинки свого батька і, відповідно, власне народження.

Корсо був геть іншої думки. Клаудія ніколи не була на боці Собєскі. Навпаки, щойно їй усе розповіли, вирішила знищити його назавжди, і помста перетворилася для неї на єдиний сенс життя.

Вона стала адвокатом, фахівцем зі злочину й брехні, спеціалісткою в галузі закону та способах його обійти. Не заради захисту злочинців — хотіла сама перейти до дії.

І вбити біологічного батька.

Убити його нащадків.

Убити саму себе.

Сила її ненависті вражала: вона бажала знищити не лише почвару, але і його кров та слід — дітей. Провести операцію з повного викоренення.

— Клаудія не намагалася зустрітися із Собєскі в тюрмі?