Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Пантикапеї, але це йому не вдалося або вдалося ненадовго[933]. Після смерті Калігули новий імператор, зважаючи на непопулярність Полемона II, вирішив не загострювати обстановку й затвердив на боспорському престолі Мітридата VIII (39/40—41/42 рр.)[934]. Після утвердження на Боспорському престолі Мітридат VIII послав у Рим свого брата Котіса, щоб він передав дружні почуття нового боспорського царя римській адміністрації [Тас. Ann., XII, 15—19]. Але Котіс зрадив брата, звинувативши його в підступності й бажанні звільнитися від римської залежності. Подібна поведінка Котіса знайшла підтримку. В Римі його було проголошено царем, а для утвердження на престолі Боспору надіслано римські війська.

Для виправдання цих дій Діон Кассій звинуватив Мітридата VIII у підготовці до війни з Римом [Cass. Dio., LX, 28, 7]. Однак це малоймовірно. Скоріше справжня його провина була в тому, що кількома роками раніше, ще до затвердження Клавдієм, він без санкції Риму зайняв престол і не пустив на Боспор римського ставленика Полемона II, чим були зірвані плани створення Понтійсько-Боспорської унії під римським контролем. Калігула, а пізніше Клавдій, не мали змоги покарати непокірного царя, бо на східному кордоні імперії склалася напружена ситуація. Але 45 р., після анексії Фракії, позиції Риму в Причорномор'ї зміцнилися. Все це дало змогу Риму втрутитися у боспорські справи.

Рис. 72. Зображення катафрактарія з роспису боспорського склепу (1873 р.). Перша половина II ст. до н. е.

Завдяки втручанню римських військ близько 45/46 рр. Мітридата VIII було скинуто з престолу, на який за велінням Клавдія було посаджено Котіса І. Мітридат, який утік до дандаріїв, однак, не примирився з втратою влади і, після відплиття основної частини римських військ з Боспору, знов почав боротьбу з Котісом. Унаслідок рішучих дій боспорських військ, що були вірні Котісу, та активної діяльності Г. Юлія Аквіли, який командував римськими допоміжними військами, військо Мітридата знову було розбите, а його самого 49 р. видав римлянам цар аорсів Євнон [Тас. Ann., XII, 21]. Мітридата було доставлено у Рим, де він жив до 68 р., аж до страти за участь у змові проти імператора Гальби.

Воєнні дії на території Боспору поділяються на два етапи. У бойових діях першого брав участь увесь римський експедиційний корпус під командуванням легата Мезії А. Дідія Галла. Після втечі Мітридата з Пантикапею, мезійські війська було виведено з території Боспору, а контроль за царством здійснювала адміністрація провінції Віфінія-Понт. На цей час в її статусі сталися принципові зміни. У перші роки війни вона була сенатською і не мала значних військових сил[935]. З 48 р. Віфінія-Понт перейшла під безпосередній імператорський контроль. Причому замість намісника Кадія Руфа у провінцію було призначено імператорського прокуратора Юнія Цилона й надіслано додаткові римські війська [Ios. FI. Bell. Jud., XIX, 9, 2]. Отже, після виводу військ під командуванням А. Дідія Галла Боспор перейшов під контроль прокуратора Віфінії-Понта Юнія Цилона, а мезійські війська змінили загін під командуванням Юлія Аквіли. Саме цей загін разом з військами, що залишилися вірними Котісу І, на другому етапі війни не дозволили Мітридату VIII повернути собі престол.

Юній Цилон, який здійснював загальне керівництво бойовими діями і забезпечував дипломатичне прикриття, а також відіграв важливу роль у переговорах стосовно видачі повсталого боспорського царя, був нагороджений консульськими відзнаками, а Г. Юлій Аквіла отримав преторські [Тас. Ann., XII, 17][936].

Таким чином, успішне для Риму закінчення війни з Боспором мало важливі наслідки для всього Північного Причорномор'я. З утвердженням на боспорському престолі Котіса І (45/46—62/63 рр.) усе Чорноморське узбережжя, за винятком невеликої частини Колхіди, перебувало під прямим або посереднім римським контролем. Подальші зусилля Риму спрямовувалися лише на збереження г посилення цього контролю. Після римсько-боспорської війни остаточно склалася його система. Боспорське царство тепер управлялося намісниками провінції Віфінія-Понт, а західна частина регіону, в тому числі Тіра, Ольвія і Херсонес, підпорядковувалися легатам провінції Мезія.

Після смерті Нерона на Боспорі було відновлено карбування монет від імені Рескупорида І, сина Котіса (68/69—91/92 рр.), причому на цих монетах містилася монограма боспорського правителя, а також портрети імператора Веспасіана і його сина Тіта. Показово те, що у написі під статуєю Веспасіана, яку було встановлено Рескупоридом у Фанагорії, імператор іменувався «володарем усього Боспору» [КБН, 1047]. Однак трохи пізніше на золотих статерах Рескупорида І з'являється його повне ім'я, що може розглядатися як вияв певної самостійності царя. Це якоюсь мірою, мабуть, відбиває тимчасові невдачі Риму за часів правління Доміціана у боротьбі з даками на Дунаї, але все ж немає ніяких підстав стверджувати, що боспорські царі прагнули розірвати свої відносини з імперією.

Незважаючи на зближення з Римом, життя населення Боспору у перших століттях нової ери було дуже тривожне і багате на військові сутички. З рубежу І—II ст. на Боспорі провідну роль починають відігравати збройні сили, причому у військовій організації держави значне місце посідали воєнно-релігійні братства-фіаси[937]. У II — на початку III ст. Боспорське царство переживало етап свого нового розквіту[938].

За часів правління Савромата І (93/94—123/124 рр.) і Котіса II (123/124—132/133 рр.) було здобуто перемоги над скіфами, на що вказують не тільки епіграфічні джерела [КБН, 32, 33], а й монети. На боспорських монетах Савромата І є зображення, що свідчать про успіхи боспорських військ у взятті укріплень ворога[939]. Але найцікавішою епіграфічною пам'яткою, що розповідає про воєнні успіхи боспорських царів, є напис 193 р., знайдений у Танаїсі.

Напис належить до часів правління Савромата II (174/175— 210/211 рр.). Крім усього іншого, він свідчить про підкорення скіфів [КБН, 1237][940]. Особливий інтерес становить інформація про те, що Савромат II приєднав Таврику саме «за договором». Є підстави вважати, що мається на увазі договір між римською військовою адміністрацією і Савроматом II, бо одночасна згадка про завоювання скіфів робить малоймовірним припущення щодо укладення якогось договору між правителями скіфів і царями Боспору про перехід їх під владу останнього.

До Боспору, вірогідно, відійшов Східний, а, можливо, й Центральний Крим[941]. У всякому разі західний кордон Боспорської держави після війни Савромата II проходив на захід від Феодосії і Старого Криму [КБН, 1008].

На початку III ст. взаємини Боспору і Риму залишалися стабільними. На це вказує, зокрема, те, що Савромат II спорудив у Пантикапеї статую римського імператора, його син, Тіберій Юлій Рескупорид III (211/212—228/229 рр.), мав титул довічного жерця Августа [КБН, 52, 53], а боспорський цар Котіс III (227/228— 233/234 рр.) іменувався «другом і союзником» Риму [КБН,