Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

контролю з боку адміністрації провінції Мезія, а союзне Риму Боспорське царство після остаточного утвердження на престолі Котіса І (45/46—62/63 рр.) увійшло до зони, нагляд за якою здійснювався адміністрацією провінції Віфінія-Понт. Таким розмежуванням сфер впливу слід пояснювати ті особливості у взаємовідносинах двох основних регіонів античної цивілізації у Північному Причорномор'ї з Римською імперією, які простежуються протягом перших століть нової ери.

Глава 1

Боспор у другій половині І ст. до н. е. — середині III ст.

У 63 р. до н. е., після успішного повстання Фанагорії проти Мітридата VI Євпатора, його син Фарнак скинув батька з престолу [Pat. Veil., II, 40, 1]. Мітридат VI загинув, а його тіло з багатими подарунками було надіслано Помпею у Синопу. Після цього Фарнак визнав свою повну покірність Риму [App. Mith., 110—111]. В нагороду за зраду батька Помпей оголосив його «другом і союзником римлян» і надав в управління Боспорське царство, крім Фанагорії, яка за антимітридатівські дії одержала права елевтерії й автономії [App. Mith., 113]. Саме в цей час Боспор підпадає під вплив Риму, що дає змогу роки правління Фарнака розглядати як початок римського періоду в його історії.

Захопивши боспорський престол (63—47 рр. до н. е.), Фарнак здійснив низку заходів щодо зміцнення своєї влади. При цьому сепаратизм деяких варварських племен, які намагалися вийти з-під влади царя, жорстоко придушувався [Strabo., XI, 2, 11]. Однак економічне становище Боспору за часів Фарнака було досить складним, про що свідчить брак монетного карбування у початковий період його правління[926].

Покірність Риму, яку Фарнак всіляко підкреслював, була удаваною, він розглядав її як необхідну передумову боротьби за спадщину Мітридата VI. Скориставшись розривом між Цезарем і Помпеєм, він висадився у Малій Азії і зробив спробу повернути під свою владу ті території, які входили раніше до складу Понтійського царства [Cass. Dio., XI, 11, 45]. Фарнак дуже добре використав зовнішньополітичну обстановку, що склалася, і деякі невдачі Риму у 50-х роках І ст. до н. е.[927]. Однак перш ніж розпочати безпосередню боротьбу з Римом, Фарнак захопив Фанагорію і примусив її жителів видати йому заручників [App. Mith., 120].

Рис. 71. Мітридат VI. Перша половина І ст. до н. е.

Вирушаючи у Малу Азію воювати з Римом, він замість себе залишив на Боспорі Асандра, який у 49/48 рр. до н. е. одержав титул архонта[928]. До кінця 48 р. до н. е. завдяки успішним діям Фарнак захопив більшу частину Малої Азії, але в результаті рішучих дій римлян 2 серпня 47 р. до н. е. був розбитий легіонами Цезаря у битві при Зєлє. Саме після цієї перемоги Цезар надіслав у сенат лаконічне повідомлення: «Прийшов, побачив, переміг». Після поразки Фарнак утік на Боспор. З допомогою дружніх йому варварських племен він на деякий час захопив Пантикапей, але в битві з Асандром був убитий. Після цих подій повновладним правителем Боспору став Асандр. Але Цезар не затвердив його на Боспорському престолі й обіцяв царство своєму другові Мітридату Пергамському [App. Mith., 121]. Однак спроба Мітридата Пергамського захопити владу на Боспорі не вдалася, а сам претендент загинув [Cass. Dio., XLII, 48, 4; Strabo., XIII, 4, 3]. Після цих подій на четвертому році свого архонтату у 45—44 рр. до н. е. Асандр став іменуватися царем, але офіційно його права були затверджені лише Августом [Ps. Luc. Mucr., 17][929].

Оволодівши боспорським престолом остаточно, Асандр спрямував свої дії на стабілізацію обстановки та укріплення кордонів царства. Під його керівництвом було збудовано вал для захисту кордонів держави від нападу войовничих кочовиків [Strabo., VII, 4, 6]. Усі його дії сприяли зміцненню економічної бази. На це, зокрема, вказує зростання кількості золотого карбування в останній період правління Асандра. Серед зовнішньополітичних дій Асандра привертає увагу його спроба захопити Херсонес, який близько 46 р. до н. е. одержав від Риму елевтерію. Однак ця спроба скінчилася невдачею, і місто відстояло свою незалежність.

Після передачі Асандром влади Динамії, дочці Фарнака, і її короткого самостійного правління, до влади на Боспорі прийшов Скрибоній. Одружившись з Динамією, він заявив про свої права на боспорський престол. Однак Скрибоній захопив владу без дозволу Риму, і зять Августа Агріппа відрядив на Боспор понтійського царя Полемона І, який мав вигнати Скрибонія і зайняти боспорський престол[930]. Є підстави вважати, що воєнна допомога Полемону І проти Скрибонія була надана Херсонесом, який направив свої війська на Боспор[931]. Щоправда, бойові дії проти Скрибонія розпочати не вдалося, бо його було вбито боспорянами ще до прибуття Полемона з військом [Cass. Dio., IV, 24].

Захопивши боспорський престол, Полемон І почав провадити експансіоністську зовнішню політику. Він підкорив колхів, зруйнував повсталий Танаїс [Strabo., XI, 2, 3]. Внаслідок активної політики Полемона його держава об'єднала у своєму складі землі від Трапезунда на сході до гирла Танаїсу на півночі [Strabo., XI, 2, 18]. Посівши боспорський престол за згодою Риму, Полемон провадив проримську політику, про що, зокрема, свідчить перейменування Пантикапею на Кесарію, а Фанагорії на Агріппію. Це відбилося й на боспорських монетах.

Після загибелі Полемона І і другого правління Динамії (9/8 р. до н. е. — 7/8 р.) боспорський престол зайняв Аспург, який, судячи з епіграфічних пам'яток (КБН, 40), був сином Асандра. З цього часу на Боспорі утвердилася династія Асандра-Аспурга, представники якої правили до римсько-боспорської війни 45—49 рр. Виходячи з офіційної титулатури Аспурга, в період його правління до складу Боспорської держави входили не тільки Пантикапей і Феодосія, а й значні території, де жили варварські племена (сінди, меоти, торети, псеси, танаїти та ін.). Кордони Боспорського царства, мабуть, в цілому збігалися з територією Боспору періоду правління Спартокідів, коли царство переживало розквіт. Причому слід підкреслити, що Аспург здійснив декілька воєнних акцій проти скіфів і таврів, яких, очевидно, було переможено.

Аспургу, як і іншим боспорським царям, було конче необхідно рахуватися з інтересами Риму, який у І ст. мав у Причорномор'ї значні військові сили. Фактично римська адміністрація розглядала Боспор як союзне царство, яке одночасно було важливим форпостом на північно-східних кордонах імперії. Вона надавала боспорським правителям економічну й дипломатичну допомогу, а в разі потреби прямо втручалась у боспорські справи, прикладом чого були події, пов'язані з римсько-боспорською війною.

Так, отримавши 38 р. від Калігули права на боспорський престол, Полемон II[932] з допомогою легата Мезії і херсонеського загону зробив спробу захопити владу в