Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

Після Міші закриваюся у ванній. Дивно, але знаходжу на поличках все необхідне для жінок. Спочатку насторожено розглядаю. Навіщо Ведмедю зубні щітки, шампуні, гелі та масочки в рожевих упаковках? Потім бачу, що все новеньке. Схоже, куплене саме для мене.

Коли тільки встиг?

Ну, цьому я менше дивуюся. Міша вміє якось швидко і рішуче піклуватися. Тепер його речі виглядають скромно, стоять у куточку. Зате мої займають майже всі полички.

Невже думає, що я буду часто у нього залишатися? Купаюсь і розмірковую, що я і не проти. Мені тут подобається все. Та й в іншому місці теж сподобається. Аби з коханим, з ним скрізь добре.

Виходжу, надівши футболку Мишка. Вона така довга на мені, майже до колін дістає. Знаходжу його за смачними ароматами з кухні. Міша готує сніданок для нас. Пишний омлет на тарілку викладає, ставить чашки з кавою і тости.

От знову мене накриває, розчулилася до сліз. Всього цього могло адже не бути. Якби я помилилася? Вибрала не Ведмедя? І суперечка,... це так явно вказувало, наскільки я обдурилася з вибором.

Зачекайте... суперечка суперечкою, але передбачення ж не про це!

- Мишко! Збулося! Я все зрозуміла! - від раптового усвідомлення скрикую.

- Що зрозуміла? Що я чесно розкаявся і більше сперечатися не буду? То все, ніколи, я щиро кохаю тебе, Зірочко. Був дурнем, тепер…

- Це теж зрозуміла, - махаю йому, перебиваючи, що все гаразд, вірю. - Збулося передбачення бабусь! Тільки той, хто кохає по-справжньому, врятує від того, хто захоче зло заподіяти.

- І що? - Мишко витріщає очі, накладаючи шматок сиру повз тосту.

- Ти мене врятував від підступного злодія. Ось що у нас вийшло! Я ж не стала вибирати за мітками, я покохала тебе. Виходить, серце відчуло!

- Очмані-іти! - Мишко підкидає руки до стелі. - Я навіть не сумнівався, що я той самий! Тільки добре згадай, що там бабусі ще передбачали? Раптом ще якась сволота збирається нам перешкодити? То я заздалегідь усіх знищу. Після плавця не хочу ризикувати.

- Все, більше нічого, - заспокоюю. - Ми, напевно, найдивніша парочка.

- Ну ще б пак. Ми й сама божевільна парочка.

- І сама любляча, - додаю, притискаючись до Ведмедя.

- І найпристрасніша, - він тягнеться до моїх губ.

Поцілунок виходить занадто палючим. Розпалює за мить. Забувається, що ми снідати взагалі-то збиралися. Голод загострюється в іншому, я скучила за пестощами Ведмедя, за його запахом, за тим, як завмирає весь світ, коли ми розчиняємося одне в одному.

Сніданок відкладається. Ми не можемо зупинитися. Стільки випробувань довелося пережити. Міша пересаджує мене на стіл, палко цілує, а я вся тремчу і потопаю в його потемнілих очах. Мені не вистачало його, так сильно, що я вибухаю з першої хвилини, вигинаючись назустріч коханому.

Якось непомітно потрапляємо до спальні, лежимо ще там в обнімочку, знову заводимося. Ну ми взагалі геть з котушок злетіли. Тільки коли в животі починаються звуки бурчання, тоді стає зрозуміло, що їжею підкріпитися теж не завадить.

До сніданку ми разом приймаємо душ. У перший раз окремо заходили. А ось вже і в душі розлучитися не можемо. Збентеження відступає, адже Ведмедь постійно мені шепоче, як кохає, і яка я у нього бажана дівчинка.

Додому до мене приїжджаємо разом. Машина тата говорить про те, що він вдома, нікуди не поїхав і пояснюватися доведеться прямо зараз.

Ох-х... важко зітхаю.

- Ми разом, Алінко, - підтримує Мишко, трохи міцніше стискаючи мою долоню.